МИСТЕЦЬКІ ГРАНІВСЕУКРАЇНСЬКЕ ВИДАННЯ
MISTGRANI.COM2 випуск (61)НА ПОЛОТНІ – ДУША ТВАРИНИНа стіні перед очима висить портрет коня. Я вдивляюся в нього кожного разу знову і знову, ніби він з'явився тут зовсім недавно, а не два роки тому. Живі очі, тремтливі ніздрі, шовкова грива, і найголовніше – характер. Це портрет не просто коня, це портрет саме мого коня, до найменших подробиць, до останньої емоції, написаної на шоколадній морді. Саме з цієї картини почалася моя колекція робіт Катерини Бєлікової.Я завжди знала: що для того, щоб робити щось дійсно добре, потрібно бути обізнаним у цій справі на сто один відсоток. Одного таланту мало. І Катерина – найяскравіший приклад підтвердження цієї теорії, який я знаю. Мистецьку освіту вона здобула самостійно, шляхом професійного вивчення анатомії та особливостей будови тіла тварин, техніки малюнку й живопису різних майстрів. Розвитку таланту не просто бачити, а й передавати побачену красу в картинах, допомагав потяг до природи та тварин з дитинства. Спочатку це були заняття кінним спортом та гурток юних біологів Миколаївського зоопарку, потім навчання в Миколаївському державному аграрному університеті на зооінженерному факультеті за спеціалізацією конярство, і, нарешті, робота в адміністрації Миколаївського зоопарку. Не дивно, що основним жанром робіт є анімалістика, здебільшого представлена роботами з кіньми. Не можна не згадати й інші картини – чарівної краси сніговий барс, портрет чорної пантери з палаючими золотом очима, портрет горили Тоні, що знаходить відгук у найщиріших куточках душі.
Щоб писати картини з душею, потрібно робити це серцем, потрібно вкладати в них усю себе, що у Катерини виходить чудово. Вона просто не вміє інакше, адже для неї це не робота і навіть не улюблене хобі. Це – частина її життя, причому важлива. Тому своє бажання творити, своє натхнення вона знаходить в емоціях, музиці, спілкуванні. У всьому, що змушує людину відчувати. Ось чому багато які з її картин були написані всього за один вечір. Новий виток у її творчості відбувся з народженням доньки. Відкриваючи для неї цей величезний світ, Катерина заново відкривала його і для себе теж – з нових сторін, які раніше не помічала. Завдяки таланту і властивому їй прагненню досягати ідеального результату, нові жанри давалися їй легко, ніби навколишній світ весь цей час чекав, щоб вона звернула на нього свою увагу. Її нова робота, яхта «Mirabella V», гідна перебувати в одній галереї з роботами професійних художників-мариністів, і це не мої слова. Це – похвала власника цієї картини, людини, що живе морем і яхтами.
Бути самоучкою, що досягла таких результатів, значить народитися для цього, і знайти свій шлях. Напевно, саме завдяки цьому Катерина не зупинилася на якійсь певній техніці виконання. Вона працює олівцями, акрилом, тушшю, гуашшю, олією, аквареллю. Вона із задоволенням пізнає нові можливості й відкриває нові горизонти. Говорячи про це, чомусь згадується цитата з фільму «Кіт» – «Межа для мене тільки небо». Їй не потрібна студія, особливі умови роботи, титули й загальне визнання. Її студія – це весь світ, аби були в руках полотно й фарби. Саме тому її картини живуть, а не просто стають прикрасою інтер'єру. У них стільки життя, скільки немає в багатьох людях навколо нас.
У сучасному світі складно досягати всього самостійно, не маючи за спиною надійного тилу, без підтримки й віри близьких людей. Усе досягнуте такими людьми, що йдуть за мрією всупереч усьому й усім, подвійно цінне. Тому не можу не згадати про те, що роботи Катерини побували на багатьох виставках: Миколаївського державного аграрного університету, Миколаївського обласного краєзнавчого музею, Галереї Чорноморського державного університету імені Петра Могили, проект Євгенії Гапчинської та ТМ Lipton «Ковток натхнення», Антикафе «МОЛОКО», Художньої галереї Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського, музею «Становлення аграрної освіти на Миколаївщині» Миколаївського національного аграрного університету. Її персональні виставки: арт-кафе «Griffe'ль», у рамках програми Фестивалю культур прикордонних регіонів «Гуцульський кінь у культурі Східних Карпат» проведена виставка «Сузір'я гуцульського коня». Вона володар грамоти лауреата II конкурсу художньої самодіяльності за перше місце в номінації «Малюнок»; диплому переможця номінації «Майстер живопису»; грамоти за високу художню майстерність. Її роботами ілюстровані методичні вказівки МДАУ «Породи коней», книга «Раціони тварин Миколаївського зоопарку», книга Віри Курської «Масті коней», і навіть упаковки снеків російської торговельної марки.
Її роботи є у приватних колекціях багатьох міст України, а також в Америці, Англії, Німеччини, Голландії, Данії, Норвегії, Палестині, Польщі та Росії. Її роботи є і в мене вдома, а та, з якої все починалося – портрет мого улюбленого коня, який вже давно не зі мною – одного разу завдяки Катерині заповнив порожнечу в моєму серці, й дарує відчуття того, що він і досі поруч.
Марина Дячук,
спеціально для журналу «Мистецькі грані».
