Ну що ж... Незважаючи на те, що невідомий рукопис Шекспіра
був урвався, продовження є
.
Ангєл Лєна
(вилітаючи з шостої конюшні)
Це ж треба, надавали копняків!
І тут я назбирала реп"яхів...
Здавалося, усе по плану йшло -
Коли Орендаретті всім назло
Прибрала демона з конюшні я навік.
Та демон той мене напевно врік.
Бо раптом все пішло наперекіс.
Хазяєва доводили до сліз,
Питаючи, де грошики пішли,
які на реконструкцію дали.
Та я не брала тих брудних грошей!
Хіба що трішки - для своїх людей,
Та ще сімейство треба годувать,
Та нову збрую часом докупать...
В генделик чоловіка повести...
Показувати скрізь свої понти...
Тож, гроші пропадають, так бува.
Коли мільйон десь пропаде, чи два
ніхто в державі не пита, куди.
Тож наші люди крастимуть завжди.
Але не я! Куди мені нести!
І безкоштовні всі мої понти.
Комендант Петро
(виглядаючи зза дверей з дрючком)
Пішла, пішла, паскудо, бо дрючком
По голові отримаєш, негідна.
О, покровитель воїнства святий!
Куди дивився я, коли тягнулось
З конюшні цеї все на всі боки!
Коли пішли Орендаретті геть,
Понісши славу ту лиху по світу.
Попереджали ж - ми були сліпі,
Німі й тупі, бо вірили в примару.
Сиділи і теперка сидимо
В сирій, непристосованій конюшні,
Де все що треба зроблене не так, -
Як викривлена тут чиясь свідомість.
Ні, не прийдуть сюди орендарі,
І нашу славу злу не порятують.
А часом повтікають й ті що є,
Бо буде тут ганебно і стояти...
Таж, щоби відновити, треба тут
Орендну плату дати щонайменшу
І вкласти гроші у відкритий грунт,
Манеж і вентиляцію в конюшні,
У переобладнання всіх споруд,
Господарських та і жилих приміщень.
Рекламу дати, в сраку цілувать
орендарів і тих спортсменів їхніх...
(Комендант Петро плаче)
Як пес, що на хазяйському добрі
Сидіти мусив я і пильнувати,
Дивився я, як добрі хазяї
У дім і душу свою злодія впустили,
Який пограбував, поруйнував,
А потім і спалив все на нінащо...
І вию я над попелом отим...
А що іще я можу поробити...
(завіса. Далі буде?)
