Остання крапля. Глажу Тоху і наштовхуюсь на величезну гематому на животі. Розмір - більше долоні. Дівчинка кліпає очима і каже: "Ой, а вчора вона була зовсім маленька!". Чому не відреагувала відповідним чином, не втерла ліки, чому вранці не перевірила, зрештою, чому нічого не сказала - пояснити не може.
Рівень освіти випускників ветів - практично нульовий. Тому важлива практика біля досвідчених ветеринарів. А це означає, що повинна бути готовність кілька років попрацювати у режимі: "Піди, принеси, подай!" + системна робота над собою. Із тих, хто лізе до коней, далеко не всі на це здатні. Тому й бувають результати: зарізав коня і прокоментував "Я ж вчуся!".
Познайомилася я на одному з семінарів з викладачами нашої вет.Академії ім.Гжицького. Пообіцяла практику з 12-ма головами коней, всі дуже різні, породи-проблеми-розвиток-вади-хвороби дууууже неоднорідні
Так, прийшла група з 5(!) студентів вперше, робили УЗД і кардіодослідження. Мені було настільки цікаво, що мусила на весь день відмінити всі справи, бо нарешті змогла отримати відповіді на дуже велику кількість моїх запитань, як коневласника.
Наступного разу їх вже було двоє
Втретє прийшли тільки викладачі...
Ім насправді це не потрібно???
А що нам далі робити???
А я і далі чую, що студенти б займались кіньми, але немає практики, часу, хоробрості...