Передмова, Акт Перший, Дія друга.
Ангєл Лєна сидить на руїнах 5ти конюшен
(десь збоку чуються прокльони, які поволі стихають).
Ангєл Лена (чухаючи підмишкою)
Як тяжко нині твориться добро,
І люди злобні і невдячні тварі.
Щоб світло й радість нести по життю
Постійно треба з ними пободатись.
Чомусь всі грошей хочуть получить,
У Вишгороді, та і в Небелиці,
і Кочерівські жители також
Спочатку і приміщення давали,
І дозволяли їх використАть.
і в магазинах брати різні речі,
продукти і роботу трударів,
щоб потім підло гроші вимагати.
Насамперед за всі оті будови,
За електроенергію за рік,
а то й за два
(щось вигадали, справді -
ну звідки янгол матиме грошей?)
Прийшлось кілька разів міняти місце.
А потім іншу схему вироблять.
Бо світ страшний і люди в нім - потвори.
Коней ми рятували без упину,
і коні у людей - казли також.
Жеруть як свині, гадять як слони.
Прийшлось ретельний організувати догляд.
Хтось сам чомусь від того склеїв ласти,
Когось прийшлось пожертвувать мені.
Та врешті решт засяяло чудове,
Прекрасне місце рая золотого.
Щоправда, назва гадісна - Шпитьки.
Та Личанкою скоро ми назвались,
і почали страшне хазяйнувать...
(янгол починає весело вистрибувати в лунному сяйві. видовище це прегарне, янгол собі дуже подобається)
