Хочу привітати усіх с днем Незалежності. А також побажати мирного неба і добробуту нашій країні.
Учора ми з чоловіком нажаль не встигли на парад. Наша машинка відмовилась працювати, а автобус був аж на 11.15 то ж ми дивилися частину по телебаченню, а потім вже поїхали на Майдан.
Найчутливішим моментом параду для мене стало нагородження героїв. Взагалі то як на мою думку це мало буди основною частиною параду, вшанувати тих, хто виборює нашу незалежність саме зараз. При цьому мали казати за що нагороджують кожного, щоб усі знали які чоловіки живуть у нашій країні. Але чомусь це була найкоротша частина.
Великою помилкою на мою думку були залпи салютів. Напевно ті хто чув хоч раз як гатять з важкого озброєння і гадав куди прилетить, ті вже ніколи не зможуть радіти салютам. А скільки таких було тоді там.
Частину параду з проходом техніки ми не побачили, саме їхали в автобусі. Але я бачила все це там вдома. Нажаль не в парадному строю, а в дії. Танки я бачила на фермі куди приїхала купувати сіно, і хлопці навіть мене покатали на броні. Бачила як працюють САУ, коли поперлась за соломой подешевше (як віяснилось вже на місці так дешево тому що коло Гранітного). Я снімала з вікна мого дома залпи градів. БТР та БМП бачила закопані на наших постах та укріпленнях. Колони техніки дуже часто зустрічала в дорозі, коли вони переїжджали з місця на місце. Танки, тягачі, кухні, фургоні, та хлопці. У мене в бардачку завжди був прапор, я висовувала його у вікно коли проїжджала повз них. І мені було не менш приємно ніж їм. Тому ця частина парада була для мене якоюсь дивною, усі ці машини тут в центрі мирного міста, несуразно. Але мабуть тим хто ніколи не бачив було напевно цікаво.
Ми приїхали на Майдан. Вова зустрівся з побратимами я з подругою з Маріуполя. Пройшлися туди-сюди, посиділи разом, але не було такого відчуття свята як у Маріуполі.
Там день Незалежності був особливий. Я не знаю як це описати. Єднання, сила, відчуття що не всі кругом сєпари, що ти можешь спокійно пройти або проїхать з прапором по городу. Мі у 2014 році спонтанно зібрались на автопробіг. Просто спочатку дві машини вірішили проїхати навколо театру, а коли зробили коло нас вже звідкись стало 5, потім 10. Вірішили поїхали до супермаркету та купити хлопцям на блок пости чогось, і ось нас вже 20. Дуже ярко помятаю момент коли до нас через дві сплошні та газон посередені розвернулося 5 дорогущіх джипів. Як виявилось то були донетчани, які приїхали до Маріуполя на свято, вони так раділи що можуть теж проїхатися з прапором і з сумом згадували Донецьк. Ми тоді затарили усі машини і їздили вітали хлопців на вїздах у місто. Цього року волонтери поїхали і до Широкіна і до Гнутово, повезли солодощі. У новинах пишуть "В Мариуполе состоялся патриотический автопробег. На дороги Мариуполя выехало более 50 машин, а вернулось - около 70" Це було свято з особливим значення для прифронтового міста. Завжди перед святом пускали слух що ось буде наступ, будуть брати Марік. Як би там не казали по телебаченню, але у нас багато хто досі за "руський мір". І ніколи не знаешь хто перед тобою. Вони є серед вчителів, перукарів, таксистів. Вони всі чекають. І в день Незалежноті ми показували що чекати нема чого, що ніколи не дочекаєтесь.
