Фермерське господарство "Полонинське господарство"
Керівник: Ігнатенко Олександр Петрович, ветеринар за освітою.
Зареєстровано: 2001 рік
Статус племрепродуктора з розведення коней гуцульської породи: з 2004 року
Кількість коней: 74
Діяльність: розведення коней гуцульської породи, кінний туризм.
web сторінка:
www.active-tour.uz.ua,
www.hutsulpony.comРозведення коней гуцульської породиГуцульський кінь, або, скорочено, "гуцулик" – порода аборигенна, виведена у Карпатських горах, українцями які називалися гуцулами.
Аж до, практично, середини ХХ сторіччя гуцульські коні були основними помічниками наших предків у їх виживанні у складних умовах Карпат. Їх називають "розумними кіньми": якщо до "гуцулика" ставитися добре – він неодмінно віддячить взаємністю і доброю працею, але при цьому завжди матиме на все, що відбувається довкола нього, свою власну точку зору.
Точне походження породи не з'ясоване – серед предків "гуцуликів" називають дикого коня тарпана, монгольських коней, говорять про домішки крові коня Пржевальського, хтось доводить, що підчас турецьких воєн в нього "долили" кров арабських коней. Та як би там не було, з усієї цієї суміші видів і порід у важких умовах лісових Карпат природа відібрала і залишила тільки те, що саме тут було найголовнішим, найнеобхіднішим. Основна мета селекції гуцульського коня у нашому господарстві поставлена на робочу продуктивність і пристосування до важких умов навколишнього середовища. Фахівці "Полонинського господарства", вирішили не винаходити нічого нового, а тому пішли шляхом відновлення і закріплення ключових якостей гуцульської породи в притаманних її виникненню і формуванню жорстких природних умовах. Власне цим це українське конегосподарство відрізняється від інших. Ферма в Прелуках є унікальною, оскільки коні мають можливість жити і розвиватися в умовах, в яких дана порода формувалася протягом тисячолітть. Вона знаходиться на висоті 1000 метрів над рівнем моря, між полонинами Рівна і Гостра. І весь цей час планомірної племінної роботи в підсумку дали можливість наблизитися до того стандарту породи, який існував сторіччями до того.
До речі, справжні "гуцулики", попри зовнішні непоказність і невойовничість, здатні самі відбититися від вовків, однак саме тому вони доброзичливі й у ставленні до людини – бо знають, що у скрутну хвилину вона прийде їм на допомогу.
Кінний туризмНа конефермі в Прелуках практикуються одно- і дводенні кінні маршрути, в яких без проблем можуть брати участь люди, які досі ніколи не сиділи у сідлі. Унікальність "гуцуликів" полягає не тільки у добрій вдачі, працездатності і покладистості, а й в особливій плавній манері ходу – вони не скачуть, як інші коні, а ніби плавно пливуть над землею...
Декілька стандартних маршрутів ми виставили на нашому сайті
www.hutsulpony.com. Для кожної групи згідно з їхніми навичками кінної їзди та фізичних можливостей розробляємо маршрут під групу індивідуально від 1 дня до місяця. Оскільки використовуємо гірську породу коней, прокладати маршрут можемо будь'якого ступіню складності. Індивідуальні маршрути розробляються із попереднім обговоренням і погодженням. Починаючи з 1 квітня 2016 року починаємо проводити походи з с. Поляна, Свалявського району.
Ціни, наші пропозиції і оновлення дивіться тут
http://www.hutsulpony.com/#!blank/nxa8o Чекаємо на Вас!
«Кінь, лиш він один, здатний крутими вузенькими плаями знести з далеких полонин берівки бриндзи і масла, просто іздця. На коні їздить у Гуцульщині кожний, бо дороги каменисті, гори стрімкі, просторони далекі. Сидячи на коні, пряде гуцулка, мама плекає дитину. Як лиш дитина вродиться, кладуть її символічно на коня, до слюбу конче їдуть на конях кнєзь і кнєгиня (молодий і молода)... Та хіба лише у цих випадках? У великій пригоді стає гуцульський кінь маловидющому або сплячому чоловікові: такого він занесе певно та безпечно додому. Пригадую, як тато садив мене на нашу могутню кобилу і вона заносила мене, маленьку, у стайню, де я скочувалася у ясла на запашне сіно і чула материнське дихання над головою моєю вірної гнідої опікунки... Не раз врятував гуцульський кінь їздця від звірака. Недарма казали у давнину: наколи би не гуцульський кінь, то гори би стали пусткою.»
— Влад Марія Миколаївна, «Стрітеннє: Книжка гуцульських звичаїв і вірувань»
http://youtu.be/DVwznU6TTGg
