Історія №38
Як прокачати стару шкапу
Мені кажуть: Гуца підкачала сраку. Я: звідки? За два-три виїзди на тиждень? Не може бути. А мені: таки підкачала.
В нас дощить кожного дня. Поле пливе, до піщаного ліса їхати довгенько, тож роботи під сідлом нема. Зранку на кілька годин викидаю коней в леваду в грязюці побовкатись. З Гуци потім земля пластами одпадає, бо викачатись - то святе. В загородці чорнозем, жирний та ковзкий, наче на катку. В таких умовах коні хіба що походити можуть, але ні побігати, ні пострибати - так я думала.
Сьогодні чую: за вікном заляпало. Йду заводити коней, аби не мокли. Виходжу - картина Рєпіна: Гуца Манюню підначує по всій леваді бігать. Там аби встояти треба всі м'язи напружувать, а як вони гасають та не падають - взагалі незрозуміло. Звісно, срака буде підкачана. Так і Манюня схудне, можливо. Бідна, аж засапалась, коли я від неї Гуцу забирала.
Боюсь лише, аби кобили ноги не поодривали. Та я їм свої мізки не приставлю, як ти їм скажеш, щоб не бігали? Зате Гуца була задоволена по саме несхочу.
