А я разів із тисячу перечитала Маркеса "Сто років самотності". Багато хто стверджує, що це важке чтиво, але це зовсім не так. Читається легко і захопливо. Там дуже цікавий стиль оповіді. В літературознавстві зветься "містичний реалізм" або "химерна проза". Йде нібито реалістичний, побутовий роман, але в нього постійно вкраплюються якісь химерні події. При цьому, про всі дива й "химерності" оповідається в такому буденному тоні, що вони сприймаються як належне. Скажімо, дощ із дрібних жовтих квіточок, яким завалило стежки, і люди мали прогрібати собі дорогу. Або падре, який ходив селом і демонстрував усім охочим "шоколадні вознесення" - він випивав чашку гарячого шоколаду, мружився і злітав на тридцять сантиметрів над землею, люди були в захваті і охочіше платили пожертви на церкву... Це, звісно, побічні лінії, але книга справді дуже хороша.