Щодо Шевченка, а також, у принципі, всіх інших історичних постатей.
Складається таке враження, що в наших школах, а потім часто і у вишах, роблять усе можливе, щоб молодь просто нудило від різних діячів літератури, мистецтва, науки. Їхні біографії написані так, наче їх спеціально відібрали на конкурсі "Як змусити читача впасти в кататонічний ступор за дві з половиною хвилини". За цими сухезними переліками дат, назв і фактів не видно живих людей, тільки якісь плоскі картонні проекції. І коли в школяра чи студента пхають цю сухотнЮ, змушують її зазубрювати, молоді люди просто починають тихо ненавидіти всіх цих поетів, письменників і т.д., і це ставлення переходить на їхню творчість. Дехто потім у зрілому віці свідомо повертається до когось із класиків і здивовано відкриває їх для себе у зовсім новому світлі, але в багатьох людей відраза чи стереотипи залишаються на все життя.
Взяти того ж Шевченка, якого в школі підносять винятково як кріпака, селюка, набурмосеного зануду в отій своїй "канонічній" каракулевій шапці... А він же зовсім не таким був. Він у світських салонах був як риба у воді, і був іронічним інтелектуалом і страшенним денді, на європейський манір. І шапку ту вдягнув для стьобу, коли фотографувався з друзями.
І цікавих фактів можна накопати на кожну видатну постать. У декого не життя було, а блокбастер. Ось тільки в нас, схоже, вважається, що все, що цікаво -- це не серйозно, і щоб навчання медом не здавалось, його треба зробити максимально нудним, складним і сухим. Журбинка, як висловлюється один мій знайомий
.
