Timbuktu, у фотографа зазвичай одна мета 
Криворукість та кривоногість приховати можна, якщо прикласти значних зусиль і працювати на конкретне замовлення. А от невдалі знімки не прикрашатимуть портфоліо та ставитимуть під сумніви компетентність автора у тих, чи інших питаннях.
Бувають і спортсмени, навикам яких можна позаздрити, але також варто враховувати, що в виїздці, конкурі, скачках, бігаг і т.д. є моменти (секунди), у які знімати не варто, адже можна у поганому світлі показати вершника, або коня. Ми, на відміну від фотоапарат, це можемо не помічати. Я навіть зустрічала роздуми на цю тему в літературі кінній.
Як на мене, у фотографа може бути не одна мета.
Можна знімати спортсмена на змаганнях на замовлення самого спортсмена. Тоді, навіть якщо він усю дорогу їде косо-криво, фотограф постарається якось викрутитись і спіймати хоч кілька моментів, які не виглядають як суцільна катастрофа, і які клієнт потім зможе вставити у рамочку і залишитись задоволеним.
Можна знімати приятеля без усяких купюр, бо він якраз і хоче подивитись зі сторони на свої "косяки", з освітньою, так би мовити, метою))
Можна знімати репортаж зі змагань. І тоді є два варіанта. Фотограф може включити до репортажу як хороших, так і "корявих" вершників, як констатацію факту, наприклад, що такі теж були. А може зробити тільки підбірку вдалих виступів.
Є різниця між невдалим знімком (технічні характеристики, композиція, ракурс, момент етсетера, етсетера) і "корявим" вершником, який залишиться "корявим" і на досконалому з інших точок зору витворі фотографа. Якщо фотограф, наприклад, сфотографує, як футболіст промазав по порожніх воротах із десяти метрів, то футболісту буде, звичайно, соромно побачити знімок у репортажі, але це ж не провина фотографа
Я коментувала винятково з цієї точки зору.
