Ось настала зима, світловий день став на багато коротший, і прийшла у голову думка почати писати щоденник, і так звідти чогось не тікала. Так одразу і не знаю навіщо він мені, чи для того щоб самому не забути як це було, чи для того щоб поділитись з іншими, і як на мене то якщо писати, то потрібно писати одразу, або не писати взагалі щоб все записувати по свіжій пам’яті і не порушувати хронологію.
Першим питанням на якій мові його писати, російській чи українській, так як власне для мене немає ніякої різниці (як тут деякі скажуть, що у мене як у Віні-Пуха, "Правописание оно у меня хорошее, но оно хромает"). Почитавши декілька щоденників частково, декілька від корки до корки, завдяки щоденнику Скаженого Равлика, вирішив писати таки на рідній мові, якось воно гарніше звучить.
Моє спілкування з різноманітними тваринами, коровами, свинями і.т.д. розпочалося з самого дитинства, коли мене майже на ціле літо відправляли у село. Коней у моїх діда з бабусею не було, проте вони використовувались при садінні, копанні картоплі, як тяглова сила для плуга, брались у сусідів. Вже тоді я полюбив цих гарних, навіть звичайні сільські робочі коні і ті гарні (хоча досить часто бувають брудними), і розумних тварин. Поки кінь відпочивав, між роботою, я ходив йому чухав морду і було мені щастя. А коли граючись з сусідськими дітьми, не дуже далеко від того де пасся кінь, приходили батьки сусідських дітей, забирати з пасовиська його, а мене саджали верхи і поки 50-100 м. вели коня додому я тримаючись за гриву був зверху на ньому, то це взагалі фантастика.
Дитинство проходило, по трохи я ріс, любив я собі цих тваринок та й все, про їзду верхи навіть якось мова не йшла, напевно тому що не було можливості, та й не було де, лише трохи змінилась моя роль при посадці і виїмці коренеплодів з землі, коли коник працював і тащив за собою плуг водити почав його я.
Перша моя їзда верхи відбула на другому курсі університету. Не пам’ятаю навіть хто запропонував і звідки воно взялось. У когось з друзів виявилась знайома яка їздила за 10 км. від міста у село їздити верхи. Так однієї суботи у вересні ми зібрались і поїхали їздити. По приїзду виявилось, що у мужика який цим всім завідував коня було 3, а сідла лише 2, це зараз я розумію що нам би одного вистачило по саме не хочу, а тоді дайте мені таблеток від жадоби і побільше, побільше. Вся їзда відбувалась у полі. Особливо нам ніхто нічого не розповідав, посадили і катайтесь. Власник коней стояв на місці, а коні розумні вони доходили до певної точки, потім розвертались і вертались до нього, вид аллюра який їм забажається, вони ж нас возили, а не ми на них їздили. І чогось у своїй більшості я проїздив на кобилі без сідла. Тоді була повна відсутність страху і сидячи перший раз на коні зверху, щей без сідла скакати галопом, бо він так хоче, було нормально, а а раз фіг вам, не зробив би я такого, трошки клямку назад вставило. Навіть перше моє падіння з нього (на цей час воно є і останнім, напевно поки) не змусило тоді зупинитись.
Ось пару фоток, викулопаних з альбомчика. Якість дуже погана, навіть не знаю чи варто добавляти, но для початку піде, бо бумажні фотки з поганою якістю, сфоткані цифровиком. Ну для початку покатить
