Художественное.
Я ухрюкалась пока читала.
Великолепный
Vitalii Chepynoga
КРИМ
Десь рік тому був у Криму на йозі. Долетів літаком до Сімферополя і взяв машину на прокат. Машина була джип-Вранглєр, але паркєтнік, задньоприводний... Чувак, який привіз мені машину в аеропорт, чесно попередив: Ездить только по нормальным дорогам. Если захотите настоящий офф-роуд, мы вам дадим другую машину... Окей, кажу, всьо понятно, командір... Але ж ми українці - хитрі... Нас обмануть дуже сложно… По нормальній і рівній дорозі до Кацивелі треба було їхать годин дві... Але в мене був GPS на Ай-фоні і амбіції для короткого путі. Я його знайшов сам (путь)... А український GPS, скажу я Вам, це абсолютно психоделічна вешч, особливо в поєднанні з кримськими короткими дорогами... Я думаю, що цей GPS програмірував лічно Віктор Андрійович Ющенко у форматі своєї “дорожної карти”, так шоб можна було побачить усякі інтірєсні достопрімєчатєльності, особенно в контексті різних скіфських ям та трипільских колдойбин… В общим, шоб не затягувать, цю грусну і поучітєльну історію, можу сказать, що через 20 хвилин путі я звалився в якусь яму… Благородна американська машина лежала посеред калюжі і безпорадно перебирала лапами, як жук олень, перекинутий на спину… Можна було тільки уявити вираз обличчя мого автоділлєра, який щойно вивів мене на абсолютно нормальну трасу, коли я йому передзвонив і сказав: діко ізвіняюсь, шеф, я тут трохи чогось слєгка перекинувся і потребую хелпу… Думаю, якщо він подумав, що я абсолютний кончений безнадьожний долбойоб, то він, к сожалєнію, був асболютно прав… Зате пока я чекав помощі, то купив і ззів якусь дуже смачну ліпьошку у селі кримських татар з помідором. Ліпьошка була вкусна, а мєсні жителі довольні, бо останній раз, судя по всєму, тут бачили туріста в часи Менглі-Герея, коли тогочасні сутіньори гнали наших українських роксолан через Дикий Степ в роскошні ночні клуби Бахчисарая… Мєсні жителі фотографірувалися коло перекинутої машини і бажали мені всіляких благ… А може просто казали мені в глаза, що я долбойоб, бо кримськотатарської я не знаю, а контакту Османа Пашаєва в мене не було… Невдовзі приїхала помоч і витягла мене лєбьодкою. Короткий путь обійшовся мені в 8 лишніх годин мандрів і штраф, більший ніж вартість оренди машини раза в два… Как говоріцца, - нєгатівний опит – теж опит, хоч це й неправда… На всякий случай я сказав автоділлєру, шо я з Маскви, шоб не позорить родіну…
Коли я добрався до готелю, то обнаружив, що мій заздалегідь заброньований номер зайнятий якимись протівними і крайнє недружелюбними кацапами… Вони сиділи на брудному полотенці, пили качественне вино з пластікової бутилки з під пива і їли ложкою кавун… На лавці сиділа дитина предшкольного возраста і тоже пила вино… Я їх застав якраз посеред воспітатєльного процеса, бо папа саме казав мамі: та какого хуя ти псіхуєш, ето ж нє водка, пусть лучше с нами, чем где-нибудь в падваротнє… Коли я сказав їм – здраствуйте, то глава сім’ї виплював кісточки з кавуна і кудись в сторону спросив: кто ето? …Главний по готелю чувак на мій вопрос, “шо за херня?” откровєнно засміявся мені в ліцо і сказав: та ми подумалі, шо шото с вами случилось и ви уже нє прієдєтє (він навіть не догадувався, настільки був близький до істини)… А у нас же бізнес – время-деньги, понимаете, самий сезон…
Потім я рішив (після трудного дня) піти в ресторан повечерять. Замовив з меню кусок сьомги і чекав хвилин сорок… Прийшов офіціант і сказав: сьомгі нєт і нє будєт…. –Ясно, кажу, а что будет? – Есть пикша, свежемороженная… - А свіжого нічого нема у вас?... –Нет, в Черном море рыбы вообще нет… Выловили… - сообщив мені офіціант про глобальну екологічну катастрофу абсолютно буднічним язиком… Странно кажу, - В Болгарії є, в Турції є, і даже в Одесі – є, а у вас виловілі… - Да, вот так, - легко согласився офіціант… Через півчаса офіціант прийшов і лаконічно доповів: нету пикши, рис будете? – Та, буду, кажу, блять… дай хоч шо нібудь… Він пішов і повернувся з вєстю, що рис закончився, але є молода картопля… Ну, в смислі не то щоб прямо зовсім є, але скоро привезуть, буквально на мінутах… І для чогось поцікавився: ложки брать будете?... Та нє, кажу спасібо, я завтра прийду… Коли виходив з ресторану, то почув як офіціант бурмотав собі під ніс: “странний народ…”…
… На пляжу плавали медузи, а на матрасах лежало кілька п’яних людей в майках “Рождьонний в есесесер”… На камні сиділи дві лаконічних дєвушки размєром з Ніколая Валуєва і розказували про останню колєкцію Гуччі… Вони пили пиво з кулька… Двоє малорослих москаленят коло пірса намагалися утопить кішку в волнах Чьорнаго моря. Коли я прийшов, то вони якраз прив’язували кішці каменюку на шию шнурком од отцового кросовка. Кішка возмущалась і царапалась… Отєц хропів рядом і не зважав на тіченіє жизні… Я освободив животне і наорав на малолєтніх виродків, вони одбігли на безопасне расстояніє і сказали мені: пашол нахуй казьол!... Я в їх кинув камнєм, але так, - не пріцельно...
В кіоску я купив пачку чіпсів “Гвардейские” і бутилку пива… На чіпсах був намальований німецький солдат і гвардєйська лєнточка... Чіпси ми поділили з спасьонною кішкою справедливо, в пропорції 50:50… Пиво я випив сам… Кішка доїла чіпси з кулька, потом наділа його на голову і пішла додому. По дорозі вона билася об мусорні баки і стовпи по причині отсутствія зрєнія із-кулька на голові… Потом кульок спав, вона сіла отдихнуть і ззіла абрикос, яки валявся коло урни…
На другий день кішка пішла зі мною на йогу… Сначала просто дивилась, а потом почала робить якісь асани… В общим, за Кримом я пока не скучив
