РОСІЙСЬКА ПЕНСІЯ
Мені прийшлося повернутися в анексований Севастополь. Хоч і пройшло трохи більше місяця, як я його полишив, місто після депортації звідси Військово-морських сил, виглядало мовби чуже. Ще бродили вулицями остатки «переможців» над ВМС, але вже показово нищилося все, що ще вчора було гордістю багатьох і українським. Всі, щоби не нарватися на конфлікт, стараються розмовляти російською, українська мова, хоч і оголошена тут державною поряд з російською, загнана в підпілля.
А мені треба отримати пенсію – нема вже на що жити. Оголосили, що виплату пенсії будуть проводити на поштовому відділенні і вже у рублях. Але ще по українському законодавству. Іду за пенсією і я.
На поштовому відділенні, хоч ще добра година до відкриття, мене зустріла юрба військових ветеранів так під сотні три. Всі вони ветерани флоту російського. Збоку дещо окремо стояло чоловік з десять ветеранів флоту українського. Складають список черги. Я двісті дев’яносто третій. У свідомості мелькнуло щось давно забуте – радянські черги за молоком і м’ясом. До мене підійшов ветеран, якийсь комендор з Чорноморського флоту.
- Що, бандера, за пенсією російською прийшов, рубликів російських захотілося? А? А у Львів чого не поїхав, ха-ха! Там гімни про хохлядський флот будеш писати. Думаєш ми забули хто поганив гімн російського Севастополя?
- Ну ти ж, відповідаю, в минулі місяці отримував українські гривні, не ламало тебе від них, гарно брав їх і не обурювався. І в Тамбов чи у Рязань за рублями тебе ніхто не посилав чи посилали?, - вже наступаю я.
- Я в «самообороні» був, давив ваших під штабом ВМС і академією. Плішиві герої. Під академією ваш Правий сектор приїхав, став проти нас. Я їм раз вмазав, другий! Де він зараз, а?, не знаєш? Ото-то. Я тебе біля штабу бачив, нас прийшов пікетувати, за свою Хахляндію глотку рвав, а тепер Росія пенсію тобі має платити?
- Зараз он, - продовжує, - ваші нацисти в Донбасі стріляють. Бомбу би там на вас шарахнути – і на ваш Київ. Нема і не було вашої України – Малоросія все. Я он з Полтавщини повернувся, до рідних їздив, – нациків, таких як ти, вже і там понатикано. Стріляти вас треба… - продовжував на мене наступати «самооборонець».
- Це на кого бомбу?, - вмішався ще один ветеран, по молодше. - Дивись щоб тобі на голову не впала.
Доходило до конфлікту. Ветерани ВМС не вмішувалися. Поволі, але мене оставили в спокої, змінили тему дискусії.
Накінець-то прийшла і моя черга отримувати пенсію. Отримував за два місяці. Розписуюся у відомості. І тут один ветеран, заглянувши через моє плече у відомість, заволав:
- Я не поняв! Я служив у 30-й дивізії ЧФ. Десять років боровся за Росію, за Чорноморський флот на мітинги ходив, був сотником «самооборони», а ти, бандера, ворог і п’ята колона Росії, проти Росії весь час боровся і пенсію отримуєш в два рази більшу за мене.
Це вже мене дістало – відступати нікуди. Позаду прилавок поштового відділення, а спереду - юрба ветеранів, яка вже почала хвилюватися. І дивляться на мене як на справжнього ворога, мовби я ту пенсію у когось з них украв. Я повернувся і цьому зухвалому «тридцятидивізійнику» говорю прямо в очі:
- Значить так. Прошу пардону. Я вас просив мене завойовувати? Просив? Ні! Я просився до Росії? Ні! Ви мене завоювали? Завоювали! Тепер годуйте, нахрін, і добре годуйте, щоб зараз вже я! не ходив містом з прапорами і плакатами як ви з «руським блоком» в Україні ходили. Ось тому й пенсія у мене більша чим у тебе. Бо ти в Росії, а я ні. Поняв? – і помахав перед його носом українським паспортом.
І всі змовкли.
Первоисточник мне не известен, но улыбнуло)))
