Михаил Батрак в КримНаш
11 ч ·
Є зараз в місті Сімферополь таке місце де неможливо не потрапити під хвилі ностальгії, які накривають тебе з головою та пробуджують в мозку теплі та приємні спогади, це місце – Залізничний вокзал.
Сімферопольський Залізничний Вокзал – це музей під відкритим небом. Достатньо просто прийти в це тихе безлюдне місце, де зараз немає зайвого шуму здатного порушити твій спокій, заплющити очі та зануритись з головою у спогади. У цих спогадах дуже чітко можна почути голос диспетчера який говорить тобі про те, що твій потяг стоїть на першій платформі на першій колії, а це означає що тобі непотрібно йти через перехід на іншу платформу, і вже від цього ти стаєш трішки щасливіший. Далі в мозку починає відтворюватись дуже виразний стук маленьких пластмасових коліс на чемоданах, що котять по перону пасажири в пошуках свого вагону, періодично поглядаючи то на квиток то на номер вагону повз якого вони проходять. Біля вагону, в який ти щойно заніс речі та з якого вийшов щоб попрощатись з тими хто тебе проводжає, повітря наповнене димом останньої сигарети, прощальними обіймами та приємним сумом, з яким люди проводжають один одного. Далі ти починаєш пригадувати такі малозначимі але такі обов’язкові фрази які наповнюють вокзальний простір: «Приїжджайте ще» , «Наступного разу ви до нас», «як доїдеш – подзвони», далі голос провідника який просить усіх хто їде зайти до вагону, а всіх проводжаючих вийти з вагону. Першій грюкіт вагонних коліс, потяг рушає з місця, погляд з вікна на проводжаючих які поглядом шукають у вікнах потягу тих, кому вони ще раз хочуть хоч поглядом сказати «до побачення» а інколи «прощавай». Потім несміливе та остережне знайомство з попутниками, з яким ви вже в Джанкої виходити щоб купити ще пива для подальшого продовження бесіди, такої невимушеної, безвідповідальної, можливо саме тому настільки приємної. Якщо постояти в спогадах ще трішки, то неодмінно згадається те, як твій потяг знов прибуває в Сімферополь, ти вже здав постіль провіднику, зібрав речі і дивишся у вікно за яким бачиш огорожу з бетонних плит на яких написано що: «Таврія - Сімферополь чемпіон», що у Васі наступного року Дембель, що Надя шлю.. (дівчина легкої поведінки), та ще дуже багато різної інформація яка для тебе означає лише одне: що через Три хвилини тобі виходити. І знову той самий вокзал, знову голос диспетчера, знову колеса від чемодану стукають по перону, знову хтось приїжджає, хтось уїжджає, хтось проводжає чи зустрічає. І ось вже час повертатись зі спогадів в реальність, і ти це робиш: Розплющуєш очі, дивишся на той вокзал, і ще пів години твій лексикон може запропонувати тобі лише одне слово: - «Піз…ец»!
