Архивы > Архив Дневники
Історії з аматорського життя
Nadiya:
Історія №5Про Арфу
Якийсь час я була співвласницею тракененської кобили. Височенької такої (себто вища за мене), рудої, та ще й стрибати вміла.
Як ми її взяли, то була найспокійніша кобила, яку я бачила. Велика, але сумирна. На ній я постійно їздила до лісу, перехід через трасу з купою машин її аніскілечки не бентежив. Раділа я своєму щастю недовго: як настала пора, відправили ми її до табуна, бо чекали на лоша. Лоша було за принципом: ану давай спробуємо, що то вийде. Якби знала, що вийде, нізащо б не погодилась.
З восьмого місяця вагітності до від'єму пробула наша Арфочка в табуні. Під час відвідин вона здавалась такою ж сумирною, лінивою, хіба що вшир роздалася після жеребості. Забрали її додому.
Не знаю, що на неї подіяло, але замість спокійної трохи з лінцею кобили ми отримали ліниво-полохливу суміш, без натяку на управління. Виглядало це так: ось ми крокуємо по колу, ось ми намагаємось розігнати до рисі.. ось.. ще трошки.. ні, не виходить. Друга спроба: кобила підіймається в рись, чогось там лякається - і в тебе руль клинить. Одного разу дівчина на ній ледь в огорожу не в'їхала - чекала, що коняка не сліпа, та сама зупиниться. Насилу вивернула. Та навіть якщо Арфа нічого не лякалась - на галопі керувати нею було вкрай важко.
На той час я буле вже її єдиною власницею, і розуміла, що ладу їй не дам. Немає ні часу, ні вміння. Та й взагалі, нащо мені те родео, як я не спортсмен, та гроші цим не заробляю. Останньою краплею була поїздка до лісу.
На той час з Арфою вже тиждень щільно займалася спортсменка, бо якщо то тимчасові бзики, то їх швидко можна побороти; за кілька днів важкої праці мають бути результати. І вже навіть виїжджала на ній до лісу, до поля, спокійно, без галасу. Поїхали ми вдвох. Погода розчудесна: мороз, вітерець в попу виє та сніг у морду лупить. Арфа пройшла півлісу на задніх ногах, кажу без прикрас. Я б на тій качелі не всиділа. Якщо мені Галактика робила шалену табуретку (морду вниз під пузо, шийка наче та гірка - на раз скотитись, спину колом догори і стриб-стриб з усіх чотирьох вгору на місці), то було не так лячно, бо, як я впаду, то вона відскочить. Якщо Арфа перевернеться зі свічки - горе тому вершнику, що був на ній.
Тож вирішила я, що мені моє життя дорожче. Я б могла поставити її на базу під спортсмена, аби вправляв їй мізки, але то все гроші, час, і взагалі, нащо мені кінь, на якому я не сиджу. І проміняла її на пенсіонерку Гуцулку, чесно розповівши хазяїну причини. За кілька місяців він не дзвонив - отже, його все влаштовує.
Nadiya:
На сьогодні історій не буде, але ось вам декілька фото.
Оце Гадя:
Оце Гуца в парку:
А це вони вдвох:
Nadiya:
Історія №6Гуцулка
Насправді вона за документами УВП, а гуцульського в неї лише ім'я. З'явилась вона у нас несподівано, десь так, як у Арфи жеребчик - а чом би й ні. Вирішили ми вдаритись у парковий бізнес - недорога коняка, літо, діти, всі заробляють, і ми зможемо.
Із того бізнесу в мене за півроку лише зросли видатки, а ще через півроку я зрозуміла, що воно мені потрібне, як собаці блохи. Бо всенькі вихідні стирчати в парку немає ніякої тобі радості, а видатки таки ростуть. Але поганий досвід ліпше, аніж ніякого.
За цей час я здружилась із Гуцулкою. Це була перша кобила в моєму куцому житті, що не намагалась скинути, не ставала стовпчиком та не носилась, як навіжена. Ще до купи анічогісіньки не боялась. Я приїжджала до неї перед роботою, та обіцяла кобилі обов'язково її викупити.
Та не так сталось, як гадалось. У співвласництві вже є Арфа й Гуцулка, в мене ще висить Галактика. Я могла викупити або обох, або лише Арфу. Трьох кобил я б не потягла аж ніяк, не так за грошима, як за часом. Що Арфа принесе з табуна вавку в голові, я ще не знала, тож вирішила зупинитись на ній. А Гуцулка тим часом стояла поруч, і я мала нагоду з нею працювати.
Поки Гуцулку не продали. Мені чесно запропонували її викупити, дешево. Ми з чоловіком сіли та й порахували, що вільного часу в мене досі не вистачає, з Арфою працювати треба, тарганів виганяти, і, якщо я викуплю ще й Гуцу, то вона буде лише їсти та нічого не робити. Бюджет в нас сімейний, тож прислухатись лише до власних примх я не могла. Гуца поїхала в добрі руки.
Але лиш на тиждень! За цей час новоспечений володар вирішив, що Гуца надто тендітна для нього, йому аж шкода було на неї залазити. А я остаточно впевнилась, що з Арфою в нас різні шляхи. Тож ми з ним зробили вигідний (як на мене) обмін. Сусідські діти проводжали Гуцу зі сльозами на очах, зустрічали зі сльозами радості.
Мені люди казали, нібито я впорола дурницю, що Арфа молодша, сильніша, та й до спорту придатна. Але я не спортсмен.
Казали, що то вона дуркує, поки холодно та сніг в пику віє. Але потім буде дуркувати від того, що весна й тепло стало, потім - від дощика, вітру, квіточок... кожного разу знайдеться привід, а я слабкий вершник.
Казали, віддай її на підготовку до спортсмена, вона будет коштувати втричі дорожче. Але то непевний шлях, чи продасться чи ні, я Галактику кілька років продавала, та й годі сказала.
Тепер маю конячку, що (тьху, тьху) не виглядає на свій предпенсійний вік, та щаслива (я) до всирачки. Буду її тримати до скону, і най це трапиться лише через багато років. І, звісно, ніякого паркокатання.
Nadiya:
Історія №7Галактика
Галактику я купила лише тому, що мені її необережно запропонували. На той час в мене за плечима було аж два роки прокату під стіночкою, та я сподівалась на тренера і на те, що з власним конем порозумітися легше, аніж із прокатними. Як ви розумієте, сподівання не виправдались. Навіть власний кінь може сахатись, кудись бігти та відтоптувати пальці, і саме факт володіння ніяк не допомагає знайти з ним спільну мову.
Тепер я розумію, що на той час мені треба було купувати ледаченьку шкапу або маленького кліпера (одного разу сиділа на такому: таскучий, падлюка, кроком зовсім не вміє ходити, але не лячно було, бо сидиш як на собаці, земля близько, здається, ноги розстав - і станеш). Я ж здуру навісила собі на шию спортивну кобилу, від чого ні мені, ні їй ніякої користі не було: я верхи лише закріплювала страхи, вона піді мною набиралась поганих звичок. Тренер-берейтор усе оте згладжувала, як могла, та все одно з мене гарного вершника не вийшло. Бо що то може буть за тренування, коли залазиш із острахом, а зверху лише чекаєш, коли все скінчиться. Кобила одночасно працювала під спортсменом (як мені не подобається це слово, може, є якесь українське незаймане? Типу спортлюдина абощо?),та успішно виступала й без мене.
Як я познайомилась із Арфою та виявила, що на власному коневі можна сидіти без остраху, то прийняла рішення Галактику продати тому, кому вона справді потрібна - у спорт. Мої мрії про олімпійське золото успішно випарувались, незважаючи на всі намагання тренера підтримати в мене честолюбну жилку. Продавала я її довгенько, аж поки не переїхали у власну стайню, і я змирилась. Спортивні досягнення в неї залишились в минулому, бо ні я, ні дві дівчини, що полюбляють її набагато більше за мене, навряд чи в змозі будуть колись проїхати метр. Тож вона поступово перетворюється на домашнього великого хом'яка, і хтозна, чи не є ця доля для неї найкраща.
Nadiya:
Історія №8Або як ми коней ловили
Галактика, як лишається без вершника, прапорцем летить у стайню. Уявіть, як незручно це було, коли ми переїхали за два кілометри, а бігла вона на старе місце.
Першого разу ця дуже розумна тварина учвалала навпростець, хтозна де в неї в мізках мапа була, але якось взнала, що поміж огорожею і ставком є прохід. Туди й втекла. Добре, припхалась я за нею в стару конюшню, собі на сором, людям на втіху, зла була як собака. Ага, ти, бідна, втомилась? А хто тобі заважав кроком руш іти? Хіба то закон є такий, що, як втік, то лише чвалом? Спасибі, хоч сідло не згубила, дякую, та ось тобі моя сідниця - тримай її добре, та гляди більш не губи. Ага, ось та вузенька стежинка! Як без мене було не лячно тут гоном гонити, то зі мною й кроком тим паче підеш.
Потім ця кінська істота примудрилась за компанію увести Арфу. Це було щось: Арфа до того часу спокійно паслася там, де її відпустиш, нікуди не тікала. Я й надумала Гадю до неї приручити. Раз чи двічі вони таки паслися, я вже зраділа. Коли наступного разу відпускаю Галактику - вона з місця галопом руш до Арфи, шепоче їй щось на вухо - і-і-і-і я дивлюсь, як від мене до стежини тікають вже дві дупи. Знайшли їх біля старої бази: Арфа в дірку в огорожі зайти відмовилась навідріз, а Галактика її не покинула. Добре, хоч люди не бачили та не сміялись.
Назад я їх перла на чомбурах: Гадя спереду пританцьовує, Арфа позаду ліниво ноги переставляє, мене розвернуло, йду боком. За нами товаришка на машині Арфу бампером підпихує, аби та до трави не спинялась. У-у-у, як згадаю, ноги б повідривала обом.
А ще був випадок, як летіла з Галактики дівчина. Я тільки дивлюсь: молодець, міцно повід тримає! Не доведеться знову соромитись на базі! Гульк - дівчина сидить на землі, а в руках у неї вуздечка. Без коня. Я вже хотіла заридати, коли Галактика за три кроки стала та й дала до себе підійти.
А оце ми вже півроку на новому місці. Звідси аж донедавна з Галактики ще ніхто не падав, тому куди вона подасться, ніхто не знав. Я боялась, аби не довелось ізнов до бази теліпкаться, лиш тепер відстань довша, повз село та швидкісну трасу. Коли таки впали, Галактика ізнов нікуди не ділась, стала й пасеться. Хтозна, може, тому що Гуцулка була на полі, то вона не понеслась людям городи боронити, а може, примха напала. Однаково перевіряти не хочу.
Навигация
Перейти к полной версии