Чоловіки та жінки. Стосунки ;)

[Poni]

Хочешь, еще больше запутаю?
Не знаю, как это у медиков называется, но есть такой парадокс: при инфаркте у человека болит не в области сердца, а, например, зуб.
Так и здесь: беспокоить может что-то совсем другое, а причина в отсутствии обнимашек.

Ты меня этим запутать не можешь.
Потому что я в этой теме чутка шарю. Более 10 лет изучаю психиатрию, на любительском уровне конечно. Психологию тоже, но меня она интересует в меньшей степени.
То что ты описываешь, называется влиянием детской психологической травмы на поведенческие паттерны во взрослом возрасте. Сейчас эта тема очень популярна среди практикующих психологов, но есть также мнение, что это влияние переоценено.

[OSA]

Тест на тип восприятия.... http://happyworkshop.org/tests/test-tip-vospriyatiya/. 
Прикольно, но ожидаемо. Я- дискрет.

[Poni]

Так вы все про себя во взрослом состоянии говорили?
Я думала, это какбэ само собой разумеется, что у всех взрослых разное отношение к тактильности...
Я думала, мы про младенцев.

Я вас, тетки, обожаю
Из семи человек ответило двое, а оказалось что все и уже секту решили отменить.
Вы такие милые, капец 

Тест на тип восприятия.... http://happyworkshop.org/tests/test-tip-vospriyatiya/. 
Прикольно, но ожидаемо. Я- дискрет.

Уверена что я тоже 

[OSA]

Так вы все про себя во взрослом состоянии говорили?

Старческий склероз -я себя во младенчестве плохо помню

[Antaxe]

Вы такие милые, капец  

Я так и не поняла: это был комплиман или наоборот?

Ты меня этим запутать не можешь. 

Ну воооот, а говорила, что запуталась! Я ж тебе поверила! А ты!!!!

[Timbuktu]

Щодо того, хто себе з якого віку пам'ятає. З одного-двох не пам'ятаю, надійні спогади в мене з чотирьох. Але ж батьки та інші родичі розповідають про раннє дитинство. За переказами, я ніколи на руках нормально не почувалась -- пручалась і репетувала. Заспокоювалась тільки коли кудись покладуть. Також ненавиділа різні стримувальні засоби -- туге замотування в усілякі пелюшки-ковдрочки. Мені кажуть, що я як той Гудіні з усього виборсувалась. Один час це було як своєрідне сімейне шоу))
Також пам'ятаю, як у чотири роки я гепнулась на асфальт і розбила коліна, а коли один із добросердих родичів кинувся мене піднімати, я басом гаркнула: "Поклади, де взяв!" . Мені те "поклади, де взяв" досі на сімейних зустрічах пригадують . Я це до того, що навіть коли мені було страшно чи боляче, я ніколи не шукала захисту саме в обіймах чи доторках. Завжди краще реагувала на слова.

Знову ж таки, я все це пишу, бо мене трохи здивував підхід "ВСІ діти потребують того чи того, бо так сказано в одній статті якогось там психолога, а якщо ви будете ростити їх інакше, то вони виростуть нещасними (соціопатами/неправильно сформованими особистостями -- потрібне підкреслити)". Мене не мучили зайвими фізичними контактами, бо я їх ну ду-уже очевидно не терпіла, і при цьому я, начебто, виросла адекватною людиною. З тиснявою в транспорті, сексом, оглядами в лікаря і т.д. проблем не маю, можу навіть привітатись із друзями обіймами чи поцілунком у щоку, але загалом зона особистого простору в мене досить велика. 

Для всіх, хто вважає, що є одна залізна норма, а все інше -- ненормально. Колись авторитетні лікарі поголівно стверджували, що ліворукість -- це ненормально. І шульг "лікували". Поки не виявилось, що від ламання їхньої природи в них вилазить купа психологічних проблем, і заїкання -- це тільки найменша з них. Але ж раніше це був "науково визнаний факт". Хто знає, чи не підуть усі сучасні "науково визнані факти" про дітей у топку через десять років? Мені здається, що краще керуватися здоровим глуздом і спостереженнями за своєю дитиною. Також, враховуючи, як далеко зайшла еволюція, і як давно людина не є "природною" істотою, дивно чути, що щось, буцімто, є нормою, тільки тому що це було необхідно приматам для виживання в часи міоцену, чи коли там.

[Garmata]

Для всіх, хто вважає, що є одна залізна норма, а все інше -- ненормально.

Мне казалось, из общающихся здесь таких нет

[Garmata]

Щодо того, хто себе з якого віку пам'ятає. З одного-двох не пам'ятаю, надійні спогади в мене з чотирьох. Але ж батьки та інші родичі розповідають про раннє дитинство. За переказами, я ніколи на руках нормально не почувалась -- пручалась і репетувала. Заспокоювалась тільки коли кудись покладуть. Також ненавиділа різні стримувальні засоби -- туге замотування в усілякі пелюшки-ковдрочки. Мені кажуть, що я як той Гудіні з усього виборсувалась. Один час це було як своєрідне сімейне шоу))
Також пам'ятаю, як у чотири роки я гепнулась на асфальт і розбила коліна, а коли один із добросердих родичів кинувся мене піднімати, я басом гаркнула: "Поклади, де взяв!" . Мені те "поклади, де взяв" досі на сімейних зустрічах пригадують . Я це до того, що навіть коли мені було страшно чи боляче, я ніколи не шукала захисту саме в обіймах чи доторках. Завжди краще реагувала на слова.

Знову ж таки, я все це пишу, бо мене трохи здивував підхід "ВСІ діти потребують того чи того, бо так сказано в одній статті якогось там психолога, а якщо ви будете ростити їх інакше, то вони виростуть нещасними (соціопатами/неправильно сформованими особистостями -- потрібне підкреслити)". Мене не мучили зайвими фізичними контактами, бо я їх ну ду-уже очевидно не терпіла, і при цьому я, начебто, виросла адекватною людиною. З тиснявою в транспорті, сексом, оглядами в лікаря і т.д. проблем не маю, можу навіть привітатись із друзями обіймами чи поцілунком у щоку, але загалом зона особистого простору в мене досить велика. 

Для всіх, хто вважає, що є одна залізна норма, а все інше -- ненормально. Колись авторитетні лікарі поголівно стверджували, що ліворукість -- це ненормально. І шульг "лікували". Поки не виявилось, що від ламання їхньої природи в них вилазить купа психологічних проблем, і заїкання -- це тільки найменша з них. Але ж раніше це був "науково визнаний факт". Хто знає, чи не підуть усі сучасні "науково визнані факти" про дітей у топку через десять років? Мені здається, що краще керуватися здоровим глуздом і спостереженнями за своєю дитиною. Також, враховуючи, як далеко зайшла еволюція, і як давно людина не є "природною" істотою, дивно чути, що щось, буцімто, є нормою, тільки тому що це було необхідно приматам для виживання в часи міоцену, чи коли там.

В своих рассуждениях я исходила от того, что так или иначе младенец постоянно пребывает на руках. Потому что ходить он не умеет. И лазить пока еще не умеет. И сидеть не умеет. Он полностью зависит от мамы. И если младенец вот прям на дух не переносит прикосновения - это не норма, да. Если ребенка не будут трогать - давать грудь, брать на плечо, массажировать, купать и прочее - он умрет. Вот и все.
Когда ребенок обретает самостоятельность в движениях - да, отношение к тактильности может измениться вплоть до неприятия.

[Poni]

Щодо того, хто себе з якого віку пам'ятає. З одного-двох не пам'ятаю, надійні спогади в мене з чотирьох. Але ж батьки та інші родичі розповідають про раннє дитинство. За переказами, я ніколи на руках нормально не почувалась -- пручалась і репетувала. Заспокоювалась тільки коли кудись покладуть. Також ненавиділа різні стримувальні засоби -- туге замотування в усілякі пелюшки-ковдрочки. Мені кажуть, що я як той Гудіні з усього виборсувалась. Один час це було як своєрідне сімейне шоу))
Також пам'ятаю, як у чотири роки я гепнулась на асфальт і розбила коліна, а коли один із добросердих родичів кинувся мене піднімати, я басом гаркнула: "Поклади, де взяв!" . Мені те "поклади, де взяв" досі на сімейних зустрічах пригадують . Я це до того, що навіть коли мені було страшно чи боляче, я ніколи не шукала захисту саме в обіймах чи доторках. Завжди краще реагувала на слова.

Написано як про мене.
Теж завжи краще реагувала на слова. Більш того, обійми в якості підтримки я сприймала як те, що людина не хоче чи не може допомагати дієво. Така собі легка відмазка - даавай я тебе обійму а далі якось сама там розбирайся зі своїми труднощами

[Timbuktu]

В своих рассуждениях я исходила от того, что так или иначе младенец постоянно пребывает на руках. Потому что ходить он не умеет. И лазить пока еще не умеет. И сидеть не умеет. Он полностью зависит от мамы. И если младенец вот прям на дух не переносит прикосновения - это не норма, да. Если ребенка не будут трогать - давать грудь, брать на плечо, массажировать, купать и прочее - он умрет. Вот и все.
Когда ребенок обретает самостоятельность в движениях - да, отношение к тактильности может измениться вплоть до неприятия.

Але ж це не зовсім так, правда? Немовля не помре, бо з ним усе одно будуть проводити всі необхідні для виживання маніпуляції. Але йшлось про те, що всі діти обов'язково потребують ласки, і їх треба постійно обнімати, цілувати, жмакати. А це може бути зовсім не так і приносити їм психологічний дискомфорт, тож іноді варто обмежитись тільки життєво необхідними процедурами і не нав'язувати необов'язкові фізичні контакти, якщо дитині це відверто не подобається.
Я ще раз кажу, людина як біологічний вид уже давно не виживає за законами природи, тому називати щось нормою тільки тому, що це було необхідно для виживання наших диких предків, які розхитувались на ліанах, це не правильно. 

[Antaxe]

Немовля не помре, бо з ним усе одно будуть проводити всі необхідні для виживання маніпуляції.

Он (младенец) об этом не знает. И не чувствует себя в безопасности. И ему от этого плохо.

Я ще раз кажу, людина як біологічний вид уже давно не виживає за законами природи, тому називати щось нормою тільки тому, що це було необхідно для виживання наших диких предків, які розхитувались на ліанах, це не правильно. 

Что сильнее инстинкт или разум?

[Timbuktu]

Щоб продовжити думку і трохи повернутись до теми стосунків. Чомусь же люди тут не визнавали за норму матріархат, хоча на території України колись жили племена, де була саме система матріархату, та ще й яка. Може, в нас, нащадках, закладена схильність до матріархату, а нам тут доводять, що нормою є патріархат, хоча він у нас тут пробув якісь нещасні тисячу-другу років -- ніщо в масштабах історії .
Зате коли йдеться про норму поведінки для немовлят, то починають заглядати в часи австралопітеків. Але ж людство кардинально змінилось. Твердження, що "виживає найсильніший", уже давно не актуальне. Медицина дозволяє "витягати" дітей і людей, які раніше просто не виживали, а зараз вони живуть, розмножуються, передають свої гени далі. Ми вже давно виживаємо і пристосовуємось до умов середовища не за рахунок тваринних механізмів захисту, а отже і норми теж змінились. 

Что сильнее инстинкт или разум?

 

Антакса, дивіться попередній абзац. Інстинкти вже давно не ті (вони є, безперечно, але сильно ослаблені й часто видозмінені), а норми чомусь досі продовжують черпати з поведінки приматів.