У нас всякі-різні новини, які для багатьох давно вже не новини
.
Почати з того, що наші з Жанкою шляхи розійшлися.
Досі не знаю, чи це було правильне рішення, бо це було моє рішення.
З огляду професійного зростання коня, так, треба йому після реабілітації було б вже й рухатись в якомусь напрямку.
Бо вже дратувало, куди його все ж таки.
Жанка також стояла на розпутті, бо у неї з"явився конкурний кінь, а конкур вона любить набагато, набагато більше ніж виїздку.
І тому треба було щось зробити, бо воно вже котилося - і докотилося.
З огляду втрат, дуже звикаєш до людей
, напевно в себе це пускати не можна.
І тому, тепер немає вже цього відчуття кінного світу, немає захоплення, ентузіазму, якоїсь магії.
Є наразі досить нудне відчуття обов"язку дивитись далі на розвиток свого коня і потреба контролювати цей процес
.
Хтось
мені нещодавно якраз сказав, що багато потенційних спонсорів розчаровуються на зльоті. З різних причин.
Власне, щось таке відчувається, бо для спонсора
це щось з дитинства, чисте, як дупка немовляти в памперсі Хаггіс.
А обов"язку і так в житті вистачає
... Поки що контролювати нема чого
, бо Пуф зайнятий технічною роботою - він мусить набрати форму.
Ну власне, він набирає, я окремо десь живу собі
, думаю спортом якимось зайнятись, чи що.
Діти здають всякі тести-контрольні, пишуть роботи.
Машка говорить все більше і більше.
Хочу собаку і від Жовтка з "Волшебного сна" якраз народилися цуценята недавно.
Сіла за кермо нарешті після зими і вже знову пішов кайф від їзди.
Хочеться хоть вночі перечитати якоїсь класики, а всі книжки у батьків - вдома немає шафи під лутературу.
Крім Достоєвського (і ненависного Розкольникова
) такого нічого не валяється.
Знайшла недавно в неті Ніколаса Нікльбі, читала півночі - потім день очі випадали
Ну, такі новини, всього потроху...
