Історія № 27
Пост одного собаки
Наприкінці лютого 2014 року, коли ні стайні, ані паркану ще не було, а був лише старий будиночок, нам подзвонила сусідка й повідомила, що в нас є перші поселенці, аж четверо. Цуценята вищать і ховаються поміж дошок. Якась тварюка підкинула. Що тоді, що й зараз я була така зла на ци підкидачів, що, аби знала, хто, запхала б викинутих цуценят в сраку. У вас є сука, бігає де схоче, а ви, замість стерилізувати, розкидаєте щенят як сміття під чужими парканами.
За добу двох забрали, і ми їхали, аби приспати двох інших. З ковбасою, щоб піймати. Викинути їх в інший двір чи завезти в ліс нам не дозволяло виховання. Не досить приємно забирати чиєсь життя, тож я в дорозі намагалась знайти інший шлях. Чоловік також, бо з радістю підхопив мою думку, що на майбутній стайні має бути чотирилапий охоронець, тож другу половину шляху ми їхали з метою погодувати собак ковбасою та роздивитись їх ближче.
Нас зустріли бутузики, що ледь пересувались самостійно. Хлопчику, що дався пійматись, теж знайшли руки. Дівчинка, найлякливіша з усього виводку, тікала або ховалась під дошками:
Назвали її Мей. Тиждень вона харчувалась тим, що приносили сусіди, далі ми її таки піймали й посадили на ланцюг. Ой, виииску було, ніби її різали!
Освоюємо утеплену будку (два шари дошок, між ними мінвата, дверцята):
Вчимося ходити на повідку:
Лащимось:
Оце ми виросли:
Змалку я її ганяла з лісапетом та нарощувала м'язи й дихалку, аби потім бігати вже за конями. З неї вийшов чудовий компаньон: швидкий, невтомний, далеко не відходить, попереду рознюхає, чужих собак порозганяє, компанію справляє. Ластиться до нестями, на сторонніх у дворі гавкає але не кусає.
Вчасно стерилізували, своєчасно робили щеплення, навіть ходили якийсь час займатись із інструктором. Намагались бути зразковими хазяїнами. Та це не вберегло: чи то від невдалого щеплення, чи від невідомої хвороби, чи, може, навіть отрути в березні 2016 року собаки не стало. Залишилась лише пам'ять, та оці фото:
