Історія №35
Сільський час
Новин небагато. Гуца вигулюється виключно кроком, їй йде на користь, вже навіть учора в леваді скакала що дурна.
Манюня два літні місяці не сідлалась, тож було досить несподівано під час чистки намацати товстенний шар сала, та відпустити підпругу на п'ять зайвих дірок, аби лише зійшлася. Мені висловили припущення, чи не жеребна вона, й так переконливо, що я аж засумнівалась, та подзвонила попередній хазяйці. Та мене запевнила, що в неї ексцесів не було, тож, якщо й жеребна, то аж за часів передостанньої хазяйки. Тож аби ми в жовтні побачимо жеребчика, або комусь треба худнути. Наразі я маю власну жирну кобилу, про що давно таємно мріяла - такий собі пухкенький диванчик зі шкіри та сала.
А ще сьогодні в нас був досить вдалий виїзд у ліс. Стежка, що ми її не полишили тільки аби дійти до кінця та більше ніколи не вертатись, вивела нас на могилу козака Барабана. Я навіть не знала, що така є, досить далеко від людних місць, схована в деревах трохи віддалік від стежини. Аби не пам'ятна дошка, що блищала на сонечку, ми б її й не побачили. А тепер можемо до неї туристів на погляд водити. Сама могила досить доглянута, не сильно заросла, хтось за нею приглядає. Треба сусідів спитатись, може хто що чув або знає.
