Історія №26
Про користь фізкультури
Минулого тижня я провела експеримент: вивела обох кобил на поле, Гуцу на корді, Галактику взагалі на волі (бо вона від Гуци нікуди не дінеться). Виганяла кобилу, і коли обидві набігались та звернулись до пожовклої трави, відпустила. Вони паслися, підходили по черзі за сухариками та потім дали спокійно пійматись і завестись.
Сьогодні мені знов було ліньки сідлаться, та я вирішила, що саме час продовжити роботу на волі. Гуца настрибалась на корді, Галактика набігалась навколо неї, почали пастись. Я відпускаю. Але, видно, Гадя взагалі не набігалась, бо за деякий час замість підбирати сухі дрючки дала чосу. Гуца за нею. Кобили навернули зо три кола по всьому полю, потім через чужий город вибігли на дорогу й дременули геть. Собака за ними. Я слідком.
Втратила їх з полю зору дуже швидко. Почала зупиняти кожну машину та кожного стрічного - їх ніхто не бачив. Куди звернули - невідомо. Простір пошуку величезний. Машиною об'їхали навколишні поля, коли подзвонили сусіди: знайшлися коні, їх піймали та припнули біля двору якісь добрі люди, що й повідомили. Добре, що кожна собака знає, в якому провулку живуть дві кобили, та відомо, де шукати хазяїв!
Приїхали. Гуца стоїть прив'язана до стовпа, Гадя сама по собі - видко, в руки не далась. Але до нас одразу підійшла, тицьнулась мордою по сухарики. І собака біля них, за компанію. Замість завернути їх додому дурна тварина лише бігла слідом. Взяли кобил на поворозочки та й привели додому без пригод.
Страшно було лише, аби не вибігли на асфальт та не потрапили під колеса. В те, що не знайдуться, не вірила, Обухівка хоч і велика, але село - в одному кінці чхнуть, в іншому будьздоровкають. Невідомо було тільки, скільки шукати, та чи не подалися вони на стару базу за десять кілометрів. Зате я находилась, зіпріла та коні вибігались добре. Сусіди питають, чи будемо завтра знов ганяти.
