Вважаю, що найгірше, що є в нашій системі освіти - це примусове відвідування пар і купа "загальноосвітніх" предметів. Я сама страшенно потерпала від того, що доводилось марнувати своє життя на недолугих лекціях, по темі яких я могла б розповісти більше і краще, ніж викладач. Європейська освіта в цьому сенсі значно мудріша: якщо ти певен, що тема конкретної лекції тобі добре знайома, можеш не марнувати час, а йти і займатися кориснішими справами. Там більше самостійності й незалежності і в роботі, і в мисленні. В тому ж таки "Оксбриджі" (себто, Оксфорді й Кембриджі) 90% - це самостійна робота в бібліотеках, архівах, інтернеті, під час якої студенти пишуть різні essays і papers, і тільки відсотків 10 - це консультації з куратором і, за бажанням, відвідування лекцій (щоправда, це стосується гуманітаріїв).
А предмети "для загального розвитку", які, начебто, покликані виховувати різнобічно розвинену людину, насправді є нічим іншим, як хапанням по верхах. Наші освітяни настільки горять бажанням впихнути в університетську програму "нєвпіхуємоє", що часто на опанування повним курсом того чи іншого предмета студентам відводиться 6-8 лекцій. Невже хтось справді вважає, що можна вивчити курс, скажімо, культурології, починаючи від набутків древніх цивілізацій і закінчуючи 21-им століттям, за 6 занять?.. Чи що аналогічним чином можна вивчити хоч який-небудь курс?.. Але при цьому такі курси-недоростки забирають час, який міг бути присвячений вивченню профільних предметів.
Ось і виходить, що в Європі бакалаври - це вже готові професіонали, які знають майже все про свою справу, а якщо чогось і не знають - то їм відомо, де це можна знайти, бо вони звикли самостійно шукати інформацію. А в Україні, не в образу будь сказано, бакалаври - це невпевнені у власних силах
діти люди, які звикли чекати вказівок і розпоряджень від "старшого", а зі своєю професією вони тільки-тільки починають знайомитись, бо в програму бакалаврату через засилля "загальноосвітніх" предметів профільні не влазять, і їх залишають на магістратуру