И я хочу поместить текст, которым сопроводила свой пост об этом форуме на ФБ Талисия. Текст просто гениальный!
Talisia Durmanenko:
Я думаю, багато хто з починав спілкування з кіньми в різних СДЮШОР та інших державних осередках верхової їзди, ще в СРСР чи одразу після. Коли ви згадуєте своє дитинство в цих закладах – у вас не виникає здивування в тому, що вам вдалося вижити? В мене виникає. Я згадую наших коней – хто кидався на всіх, хто стартував без підготовки і летів, хто бив без попередження. Ведмежа хитавиця і прикушування були найбезпечнішими речами, з якими доводилося стикатися. В нас був кінь, який відкушував пальці. В кого ще такий був? Більшість коней закінчували свої дні на м’ясокомбінаті, коли ставали занадто небезпечними.
Потім я поїхала до Європи. На одній з моїх робіт мене попередили про молоду кобилу. Вона трохи тремтіла і підстрибувала, коли була в лісі одна, без інших коней. Через це її вершниця боялася їздити до лісу, а власники хотіли підготувати кобилу для прогулянок. На другій роботі був молодий небезпечний жеребець. З ним треба дуже обережно, попередили мене, бо він дорогою на пасовисько роздивляється в різні боки і може наступити на ногу чи зачепити плечем. Дуже складна кобила бігала від людини і не давала себе піймати. Треба було цілих п’ять хвилин ходити за нею. Всі інші коні (разом їх було 15) мали спокійний характер, цікавилися своїм оточенням, залюбки спілкувалися з людьми, дітьми, собаками, флегматично спостерігали козуль, зайців і свиней в лісі, заходили в батмани, дозволяли лікарю оглянути себе з усіх боків (і досліджували його кишені під час огляду). Їх можна було взяти по двоє в кожну руку і повести на пасовисько через ліс, зустріти дорогою інших коней і не втратити своїх. В неділю в лісі можна було побачити купу вершників на хакаморах, капцунгах, кордео, вуздечках Кука, на недоузках і на звичайних вуздечках. Всі ці коні відрізнялися від тих, кого я бачила в Україні. Майже всі вони цілий рік жили на пасовиську, або проводили на ньому якнайменше шість годин на день (це якщо був шторм і льодяний дощ), і решту часу жили в стайні, де мали можливість гуляти з сусідами в невеличких падоках.
І тоді я зрозуміла, що оце і є нормальні коні з незначними проблемами поведінки, які виліковуються майже миттєво, якщо знайти підхід. А те, з чим ми мали справи у дитинстві – це був притулок божевільних коней. Істоти, яких природа створила для переходів на значні відстані, для швидкого бігу, для стрибків, для життя у великій компанії, цілодобово знаходилися наодинці в закритому просторі, не мали спілкування, не рухались. Їх виводили декілька разів на день, сідали верхи чи рухали на корді, і вони навіть не знали, що таке – бігти вільно, їсти траву, дружити з іншими кіньми. Все, що відбувалося з ними через в’язневі умови утримання, було абсолютно логічним і передбачуваним. Мене вражає той факт, що дорослі досвідчені люди абсолютно серйозно обдумували і здійснювали лікування проблем копит, легень, зубів, спини, нервової системи, і при цьому не бачили очевидного – це все проблеми стайневого утримання. Більшість з них взагалі не потребує лікування. Достатньо дати коню можливість вільно рухатись, спілкуватися з іншими кіньми, їсти здорову їжу – і у ветеринарів майже не залишиться роботи за виключенням планових профілактичних заходів і позапланових травм. Хоча я стільки пам’ятаю травм, які сталися у стайні в боксі, чи через нездорову поведінку коня, викликану життям у в’язниці, що мені важко назвати боксове утримання безпечним. Ви ж не будете вважати розбити коліна приводом для утримання дитини вдома в коморі з м’якими стінами?
Я взагалі не пам'ятаю жодного коня, проблеми поведінки або здоров'я якого не були спричинені саме людиною. Халатність, жорстокість, незнання, відвертий дебілізм скалічують абсолютну більшість коней.
Не всі мають змогу орендувати пасовисько і зібрати там невеличкий табун. На жаль, ми ще не настільки цивілізована країна. Але навіть на невеличкому просторі можна зробити зручний дитячий майданчик з розвагами, корисними ґрунтами, місцями для відпочинку і їжі, іноді навіть з туалетом. А правильне харчування - це найпростіші корми, а не найдорожчі. А загниваюча стрілка лікується не мазюкамі за сотні євро, а правильною розчисткою і постійним рухом, і неважливо, по чому: по снігу, воді, льоду і бруду. А невіжені коні стають адекватними, коли починають гуляти з іншими кіньми на волі.
Нарешті і в Україні можна про це дізнатися і отримати докладні інструкції про те, як припинити скалічувати своїх коней і зробити для них щось реально корисне. В травні буде проходити Форум по утриманню, здоров'ю і психології коней. Багатьох його учасників я бачила в роботі і відвідувала стайні, на яких вони організували осередки нормального утримання, яке виглядає райським на фоні нашого пострадянського божевілля.
Відвідайте його, хапайте цих доповідачів, ставте їм питання, беріть за горло, отримайте весь їхній досвід, тягніть їх на свої стайні і нарешті організуйте коням нормальне життя.
