Історія №36
Слідопит
Від нашого дому до річки їхати довгенько, якщо круга дати. Але можна зрізати половину, що ми несподівано й зробили, з'їхавши в лісі на невідому стежку та виїхавши в поле майже біля дому. Та стежина виявилась охоронною, мабуть, лісовиком, бо, скільки ми потім не кружляли, а знайти її знову не могли. Начебто обидва виходи відомі - але зась! З боку лісу ми обстежили всі стежки, кожного разу коні хапали кліщів, а вершники - листя й павутиння. З боку поля ми з Гуцою облазили всі виямки й долини, наче танк пересуваючись в траві по пузо. Можна сказати, навпомацки шукали, і таки знайшли! Коли я не втерпіла та поперла під скроні в гущавину, а потім поплутала в заростях і таки вийшла на широку, відкриту, хоч машиной їдь, дорогу.
Добре, як під тобою кобила, що йде крізь вогонь і воду, себто в гілки, кущі, хащі, якщо тобі треба. А як не треба - спокійнісінько вилазить задом наперед туди, де можна хоча б із сідла безпечно злізти.
