Про життя в Києві.
Я в місті зовсім інакша - холодна, стервозна, агресивна, пихата
Можу нити Максиму за те, що мені сумочки хочеться за 3 тис.грн (уявляяєте, скільки картоплі за за можна купити), фиркати незадоволено на грязне таксі - короче, на перше місце виходять якість дурнуваті амбіції.
Я в Києві прожила тринадцять років - мене місто зустріло дуже привітно, я без проблем вчилась (екстерном), мала гарне житло у жінки в котрої син жив у нас під час Чорнобиля, мала гарну роботу - зарплата 200 доларів у 2000 році була досить крутою.
Все одно тягне і тягне додому!
Інші дівчата з провінції працювали по трьох роботах, наймали для проживання кутки у мерзенних бабульок - а мене життя балувало і колисало як любу дитинку.
Потім ми познайомилися з Максимом, купили квариту, народили двох діточок - а мені все одно по ночам снилися гори.
Один раз я розплакалася почувши звук трембіти на Хрещатику.
Перехожі на мене оглядалися а як так щиро і по-дитячому ридала, що навколо мене зібралася толпа і почали гроші совати - думали що я гаманець загубила.
Уявляєте, стоїть доросла тьотька в дорогущому пальто, плаче і каже що до мами хоче!
Рішення прийшло швидко - ми територіально не прив"язані до роботи, головне щоб Інтернет був.
Запакули необхідні речі, запхали собак і розвеселою циганською толпою порулили на Косів.
Як ми співали!
Ми так всю дорогу співали, що нам люди махали руками і навіть гаїшники не зупиняли!
Пам"ятаєте пісню Океана Ельзи "Я їду додому"?
От разів двадцять проспівали, навіть собаки ззаді підвивали в ноти!
Коли приїхали то жили в моєї тітки, всі в одній кімнаті - як у рукавичці!
Я як дурбелик гасала боса по саду і ОБНІМАЛАСЯ з деревами.
Добре, що дурку ніхто не викликав...
Потім почали добудовувати будинок, купили ще й маленький по-сусідству, перевезли шиншилл і сковорідки - і почули що ми нарешті щасливі!
В суботу їздимо на великий Косівський базар - купляємо будз, бринзу і купу смаколиків.
Любуємося виробами майстрів-умільців - різьбленими рахвами та ліжниками.
В неділю в залежності від погоди йдемо або на водоспади купатися або в ліс за грибами або до джерела з надзвичайно чистою водою, котра ніколи не портиться в банках.
Раз на місяць їдемо в Київ - просто за шкірки себе тягнемо і заставлямо!
Поруч живе моя мама зі своїми сестрами, так що для дітей няньок вистачає
У місті якимось макаром відбуваємо час, як на ешафоті....
У нас автобус "Косів-Київ" відходить у 17.20 а ми вже в третій годині на автобусній ошиваємося - просто дочекатися не можемо.
По приїзду адаптація десь біля двох днів - як після доброї п"янки.
Не хочеться нічого робити, дика апатія, роздратованість. Але і це проходить!
І тоді я знову роблюся милою молодицею, щебетухою і триндичихою
в минулому життті ми з Крассавою були сестрами .
З кайфом риюся в городі, таскаю відрами курячі какашки під огірочки, знімаю дітей з дерев і іноді гаФкаюся з сусідами через їхніх мерзенних курей.
