Історія №30
Про молодість
Хтіла дочекаться фото, але вже наступного разу, бо терпець уривається.
Манюня молода кобилка, й те, що побігати вона любить, я знала. Та воно й корисно молодій кобилці бігать, то всякий дурень вам скаже. А я ж-бо не дурень, тому, перш ніж в сідло лізти, беру її на корду.
По первах все було добре, кобилка ліньки навертала кола, намагаючись хапнути травички. Потім ми додали жменьку вівса. Потім вона погуляла тиждень без сідла. І ось наступної суботи я беру її на корду. А збоку теля пасеться. Манюня мовчки дійшла до хвіртки, а від хвіртки рвонула так, що корда захурчала в мене в руках. Мінус один обпечений палець. Тої миті я її вдержала, сусідські городи лишилися живі (як же я мрію, ой людоньки, аби всі сусіди позагороджали свої кабачки хоч абияким перелазом! Безнадійно, вони споконвіку жили з городами нарозхрист, ще як вони доходили до старого лісу з зайцями та лисицями, що їм мої коні!). Попобігали ми, потеліпкалась я трошки, а кобила, здається, зовсім не пітніє, чи не вміє, чи дефект шкіри такий. Не може ж здорова коняка так бігать і не впрівать!
А що в мене є! Це те, заради чого я не можу дочекатись фотоапарата, аби похвалитись, така гарна штука! Пад для їзди без сідла. Ще треба стремена під нього купить, перші спроби сідала без нього, трохи боязно.
Що я можу сказать: це саме для їзди без сідла. Сидиш і відчуваєш під собою конячу спину, як вона занадто струнка, то й хребет буде чутно. Але на відміну від звичайного голого коня ти нікуди не з'їжджаєш, нікому не тиснеш (пад товстенький), ще й маєш добрячі упори. І коню в плечі ніщо не давить. Але ця штука не на повсякдень, як не крути, кінь має бути добре прокачаний.
Ось. На чому я зупинилась? А! Поки я впрівала на корді, Манюня прохолоджувалась навколо мене. А потім ми помінялись ролями: я залізла впрівати в новенький пад (стремен ще немає, та й лячно, тож трималась обома ногами), а Манюня катала мою тушку кроком. І наскільки вона весело бігала в мене в руках, настільки слухняно вела себе піді мною. Що дуже порадувало.
В неділю приїхали друзі з дітьми. Бо як є свої коні в близької подруги, то нащо катати дітей в парку п'ять хвилин коло, як можна приїхати до мене й покатати їх годину? Беру я Манюню, кажу: зараз вона трохи вибігається, а потім все буде добре. Картина в нас була десь отака:
Уявіть очі батьків
сьогодні Манюня наплювала на теля й вибрала собі інший страшний об'єкт - сусідську дітлашню. Я їх ще попрохала гвалтувать погаласніше, тож Манюня в якусь мить таки залишила мені ще один обпечений палець і втекла на сусідьську пашню. Зате потім ми спокійно до дітей підійшли, погладились і пішли працювать. Я вручила її татові, дитину закинула кобилі на пад, маму поставила збоку на підхваті й пішла спокійно працювать з Гуцулкою. Ото вже батьки находились, й діти накатались!
