Ех, Юлька, я тебе прекрасно розумію. Я вже розхповідала, що колись теж була у подібній ситуації, хоча далеко не такій як у тебе, але ж у мого дідуся загинув молодий кінь, якого я обожнювала. Н а той момент я вчилась в академії, а мої рідні довгий час мені навіть не повідомляли. що кінь загинув. Звичайно - це не те ж, що самому з маленького ростит, піклуватись, нарешті виховати чудового коня і.... Але ж мені до цих пір ще болить, але праві дівчата з форуму - з часом починаєш згадувати лише те, що було хороше, смішне, різні випадки, які до цього часу всі згадують з усмішкою. На сьогодні, на жаль, вже немає в живих наіть мого дідуся, який купив цього коня лише заради мене... Хоча я дуже мало знала Босю, але він був чудовим, гарним, добрим, смішним розбишакою. Ним можна було постійно любуватись і спостерігати які "коники" він викидав. Не знаю з якої причини на конюшні не згадують про нього: чи не хотять робити боляче тобі, чи відчувають свою вину... Погоджуюсь з Інтригою, якби ти вже мала свій куточок, мені здається, що навіть попри всю свою зайнятість (каюсь, вже ціле століття не заходила
), я частіше б виривалась до тебе. Не хочу нікого образити на конюшні, але ж.... Сподіваюсь, ского трохи потепліє та і я розгребусь зі своїми проблемами і все-таки заїду хоча б бубликами когось задобрити, хоча бублики, думаю, за обставин моєї дуууже тривалої відсутності не мопожуть. Тут треба щось типу моркви, яблук, мандарин, халви і всякої іншої вкусняшки. Легенда мені точно просто так не пробачить...
Юлька, тримайся!!!! Тим більше ТУТ можна завжди поговорити про все-все - і душу "вилити", і радістю поділитись! Депресняк - хренова штука - затягує... Тому жени його від себе геть - у тебе куча причин для цього, сама знаєш!
