В нас на стрибках виникла проблема - кобила навчилась відвертати вліво, й робить це дуже майстерно. Обов'язково перший бар'єр, хоч і на землі лежить, потім з кожним підйомом палички все гірше й гірше. Нагадую, в нас зараз максимальна висота 80 см.
Зате вона дуже добре показує розщот: з якого місця можна безпечно чкурнути, аби не вписатись в стійку. Поставили зліва від бар'єру палички - одразу зметикувала й розвернулась раніше.
Хлист у мене є, але за ті три секунди мені треба всидіти на дикій козі, вивернути її та сісти рівно. Нібито вже й пізно хляскати, думала я, це ж треба або одразу, або ніколи. Читачі мої любі, ніфіга не пізно, вона дуже розумна тварина, і коли я наплювала на три секунди та таки вперіщила, вона все чудово зрозуміла. Якщо до цього їдемо, підходимо до небезпечної відстані (де якраз можна викрутитись), я загрозливо помахую хлистом - вона сприймала це як команду розворот на задніх, то тепер показую хлист - з вух вилітають таргани й погані думки, а кобила налаштовується на стрибок. З мене спортсмен ніякий, я можу проїхати лише на самовозі, тому доведеться таки ляскати. Сьогодні вистачило одного удару за все тренування, сподіваюсь, післязавтра не доведеться жодного. Це як зі шпорами: слід лише показати, що в тебе є що протиставити, і далі можна обходитись без них.
Історія №23
Виправдувальна
Не хочу розгубити читачів лише від того, що я намагаюсь чесно розповідати про все без прикрас. Тому спробую пояснити свої думки щодо фізичних покарань.
Я вважаю, що з конями до пряника обов'язково треба додавати пілюлю. Якщо виникає проблема, вирішувати її жорстко й негайно. Буду панькатись - буде гірше, й все одно закінчиться гіркими ліками, тільки в більшій кількості. Це безпека моя й мого коня, однією ласкою далеко не пройдеш. Ні в якому разі не профілактика, чи за погане здоров'я, чи за переляк он того страшного дерева - це пряники можна й треба роздавати просто так. Але кінь має знати, що завжди вирішує людина.
А ще я маю завжди зберігати спокій. Покарання має бути чітко зважене й лише за діло. Там, де можна обійтись, краще обійтись, наприклад, позаду їде машина - я зійду з дороги й тихим голосом говорю з конякою. Але де не можна обійтись - вагатись теж не можна.
Наприклад, в сьогоднішніх стрибках я була впевнена, що ніщо в кобили не болить, нічого такого не вилізло під час розминки. А розворот замість стрибка - це вже завчена улюблена дія.
Або інший приклад: в Гуци була звичка під час сідлання страшно клацати зубами. При цьому вона прихоплювала повід, один вже майже розгризла. Тож за таку дію я її ляскаю долонею по плечу, можу прикласти доволі сильно. Досить швидко кобила зрозуміла, й зараз досить грізного оклику.
Галактика не любить стояти, коли на неї залазять. Я розвертаю морду до себе, й, якщо не стоїть, то стрибаю однією ногою по землі, іншій в стремені, поки їй не набридне вертітись навколо мене. Ні ляскання, ні крику - можу тихо примовляти: сті-і-ій.
А буває, коли їй зовсім не хочеться стояти (комарі), і вона бігає в руках. Це вже небезпечно, тому я можу й за повід смикнути, й хлистом по плечах, і нагримати. Зупинилась - погладила, залізла.
Заходимо до стайні. Кобила може підтягать, я поводом відпрацьовую як гумовим: назад, назад - головне збити її з ритму. Без смикання.
Їдемо в лісі на новій ділянці. Все навкруги страшне. Я тихо промовляю до кобили, розказую їй щось, тримаю повід коротко, але не натягую, даю їй поозиратись.
Їдемо в тому ж лісі вже не вперше. Та сама купа сміття й досі страшна - нога, нога, можу ще й нагримати зверху, й хлист показати.
Бачила, як інші за закидку наказують коня поводом, ударом трензеля по зубах. На мою думку, це небезпечно для конячого рота, то краще по товстій дупі хлистом. Взагалі верхи за повід можу цмикнути лише по необережності, коли втрачаю рівновагу абощо. Дуже сварила дівчат, коли в них стрибали руки. Поки цмикали - відпрацьовували на корді, аби за повід не хапались, лише потім віддавала.
Сподіваюсь, я таки не людожер (чи конежер?).
