Історія №33
Трошки
Сьогодні я намірялась прогулятись у ліс на Манюні. Але кобила півтора тижні одгуляла в леваді, тож трошки ми проїхали, трошки пройшлись у руках, і трошки побігали навколо мене. А далі я трошки прогулялась за кобилою в сторону хати, куди вона чкурнула, закидаючи ноги на плечі. Трошки я її не втримала.
То добре, що вона таки далеченько одбігла, бо поки я дошкандибала, скинула трохи пару, а то було б їй непереливки. Так я, перемагаючи в душі лихі наміри, взяла її на корду й трошки попоганяла. Вона аж сказала доста, мовляв, набігалась уже. Так я й повірила! Залазю верхи - де й ті сили взялись! Хоч уже працювали на полі й нікуди не потикались, але розганялася в сторону стайні вона досить жваво. Така собі жвавенька рись, як верхи на собаці, ій-богу
В якусь мить знову підхопила, та я вже не панікувала, спокійно чекала, доки долетить до рівної місцини, й досить легко й плавно завернула. А от сама вона підійматись в галоп не дуже хотіла, довелось наполягти. Не знаю, чи буде Манюня брати бар'єри, та канави бере так, що дух перехоплює! Казка! Сама рахує, сама ноги підіймає, ще й швидкісні маршрути можна їхати!
Ще сьогодні помітила, що вона погано гнеться направо, то й з корди тягне вправо сильніш. На малому колі вправо їй важче ніж на великому, бо гнутись тяжко. Вліво краще. Та й загалом на корді краще себе поводить.
Щодо мене, то я нарешті набрала минулорічної форми, себто не боюся галопом їздити. Довгенько чекати довелось, надто затяжна зима й надто довга перерва була.
