В мене таке враження, що ми всі говоримо про одне, але різними словами. Моя думка (яку я, втім, нікому не нав'язую) така:
- рядовому берейтору переважно доводиться працювати не ідеально виїжджених коней (рядовому берейтору, облишмо виняткових берейторів, які працюють під пильним оком Гала, Бехтольсхаймерів, Балкенхоля і т.д. Зрозуміло, що туди потрапляють кращі з кращих. На них варто рівнятися, але за "середнє арифметичне" їх брати не варто);
- на умовно "поганих" конях часто доводиться сидіти не зовсім так, як ти сидів би на змаганнях (і нехай не вводить в оману слово "сидіти", бо я маю на увазі скоріше поставу рук і голови, яка страждає в першу чергу, а не попу, корпус і ноги);
- погані звички (в тому числі - тримати руки трішечки не там, схиляти голову трішечки не туди і т.п.) швидко виробляються, і позбуватися їх дуже важко. Багато вершників знають про недоліки своєї посадки, і завдяки самоконтролю можуть поставити всі частини тіла на належні місця))), коли кінь біжить добре і дозволяє це зробити. Але в моменти, коли людина концентрується на роботі і на мить втрачає самоконтроль, одразу вилазять "косяки".