Раз уже почали говорити про масовість і спонсорство, то і я долучусь. Можливо, буде написано трохи сумбурно, тисяча пардонів.
Десь проскочила фраза про те, що, мовляв, маса любителів ніяк із професійним спортом не перетинається і на нього не впливає, а служить тільки наповненням для трибун. Ну але ж це зовсім не так. Маса любителів – це годувальники професійного спортсмена, його «хліб із маслом».
Чим заробляють собі на життя професійні спортсмени в країнах із розвиненою кінною індустрією?
а) дають уроки;
б) готують коней з метою перепродажу;
в) отримують гроші від спонсорів;
г) якщо все йде добре, отримують призові (це не надійна і не постійна стаття прибутку, але все ж).
Тепер подивимось.
а) Щоб охочих брати уроки у професіоналів була достатня (і головне – стабільна) кількість, треба щоб любительський спорт був по-справжньому масовим.
б) Основний ринок збуту підготованих професіоналами коней – це амбітні любителі, а не інші професіонали. Отже, що масовіший любительський сектор, то більше шансів у професійних спортсменів не піти по світу з торбами.
в) Спонсори, як хтось правильно зазначив, це не меценати і не доброчинні організації. Вони дають гроші, але природно хочуть отримати щось і взамін. І це «щось» - реклама. Назва їхнього бренду як приставка перед кличкою коня, їхнє лого на вальтрапах і попонах, вершника можуть зобов’язати, наприклад, відвідувати стенди з їхньою продукцією і проводити якісь демонстрації, етсетера, етсетера. Не завжди, але як правило, спонсорами виступають компанії, які виробляють чи пропонують щось пов’язане з кіньми і кінним спортом. Але для того, щоб такі компанії взагалі існували, а тим більше мали вільні кошти на спонсорську підтримку вершника, треба щоб існував масовий споживач їхніх товарів чи послуг, тобто велика маса звичайних любителів коней.
г) Призові в країнах із розвиненим кінним спортом як мінімум покривають витрати на дорогу, денник і стартові (якщо це 5-10 місця на змаганнях місцевого рівня), а як максимум дають спортсмену змогу найближчі півроку жити спокійно і не смикатись через сплату рахунків. Але щоб призові були такими, організатори повинні привабити спонсорів. І якщо, скажімо, перешкоду, розмальовану у спонсорські кольори, чи спонсорський білборд побачить 20 глядачів, то в нього елементарно немає резону давати гроші, і зовсім інша справа, якщо ту перешкоду чи той білборд побачать 20,000 глядачів, та ще й по ТБ покажуть, коли демонструватимуть змагання.
Таким чином, велика маса любителів безпосередньо дає професійним спортсменам заробити собі на життя і опосередковано впливає на привабливість спорту для спонсорів.
Як це не прикро, але не буде, НМСД, в українського кінного спорту потужної спонсорської підтримки. Та й сам кінний спорт не буде в нас сильно популярним. Саме тому що в нас поки що ніяк не може бути масовості серед любителів. Рівень життя в країні елементарно не дозволяє кожному четвертому-п’ятому тримати коня.
