Oleksandr Stukalo
1 ч. · Киев ·
открилось поразітельне. некоторі розумні тонко чувствующі росіяни ображаються за тег #рашескоропизда. Я не знаю, з якими думками вони ображаються, але факт є. І є нібито дві різні Росії. Одна - Бунін, Єсєнін і, скажем, Толстоєвскій. Інша - Хуйло. І Хуйла вони соромляться й бояться, а Буніна з Толстоєвскім люблять. І країну свою люблять вобщемто - я вірю, шо їм є її за шо любити. Є якісь внутрішні штуки в них, які можна любити. Ну, не тіки автомати. Рябіна, вязіга, поребрік. Вот ето всьо. І це як доктор Генрі Джекілл і містер Хайд. Доктор Генрі Джекілл читає Чехова в Мєліхові, їсть вязігу, не заступає за поребрік і чайовнічає. Веде порядне життя бюргера. А потім раптово вночі приходить містер Хайд і робить дохуя хуйні. І доктор Генрі Джекілл такий встає зранку, а салфетка кружевна, яку він вязав перед сном долго і упорно, порвата і в крові. І він думає "Блядь. Кого я вночі вбив?". У нас було аналогічно, ви помните. Ми робимо сайти, перекладаємо, редагуємо, збираємо інформацію, ліпимо коників, клепаємо й тешемо, а потім вночі з’являється містер Хайд і на міжнародному рівні каже "Йолка". Або "слогАн". І все насмарку. Тільки у нас, образно кажучи, на салфетці спершу не було крові, а тільки в кружевах крючок запутався.
І вот розумні тонко чуствующі росіяни думають. Думають "Ми - колективний Генрі Джекілл. А з містером Хайдом боротися толку нема, да і не ми це вовсє, а він. Йому і відповідати за те, кого він вбив. Салфетку постіраєм і дальше будем кружевами займатися. Ми не всі такі, як містер Хайд".
І коли українці кажуть "рускіє, йдіть нахуй" і "рашескоропизда", розумні й тонко чуствующі росіяни ображаються, бо вони не всі такі, як містер Хайд. Але вони забувають, шо для нас зараз вони всі - колективний містер Хайд, якщо не доведено інакшого. Таке громадне колективне Хуйло. Свого президента вони, до речі, досі Хуйлом не називають, хоча, може, і ролики вже наші бачили. Я не знаю, чого. І коли ми кажемо #рашескоропизда, їм би радіти, шо колективний містер Хайд нарешті двине коні, й у них з"явиться шанс хоча б на щось. А мій товариш мені каже "мы не все такие". Охотно верю, конешно. Але у Росії досі не було жодного нетоталітарного досвіду. Жодного досвіду буття Генрі Джекілом без містера Хайда. Завжди треба було придумувать собі колективного Генрі Джекіла, аби виправдатися за містера Хайда. Тому "Россия Серебрянного века" дивним чином збігається у часі з росією продразвьорстки, військового комунізму й колективного шарікова. Шоб був не просто Мордор, а Мордор со стразами. І шоб зранку ти не вставав з іклами в крові в баюрі в грязі, а бачив біля себе ще й вишиту кружевами серветку. Правда, в крові, але то таке. То не ми. То містер Хайд. Ну і зразу ж, коли придумано колективного Генрі Джекіла, всі хочуть стать іменно Генрі Джекілом. Хоча на експорт найчастіше іде містер Хайд сначала.
І от тепер шото даже страз маловато. Одні ікла. Ікла Хуйла. І цей, росіяни, нам якось дуже сложно оцінити красоту кружев на ваших серветках, коли на них, крім кружев, іще й наша кров. І колись ми обов’язково роздивимося ваші кружева, років через сто, коли кров змиється. Ми про них будем десь собі уютно пам’ятати. Наверно.
