Те, що коні не стали м'ясом - це чудово. З цим ніхто не сперечається.
Я не претендую на те, що моє світобачення єдино правильне (чи правильне взагалі). Я написала те, що відчуваю. Одні емоції викликає порятунок якого-небудь заслуженого пенсіонера, в якого, можливо, і був-то всього один-єдиний шанс на новий початок, і чомусь зовсім інакші емоції від купівлі племінного молодняку. Як би це пояснити, щоб не здалось, ніби мені не шкода коней, і все таке... Я щиро рада за те, що лошата не поїхали на бійню. Це прекрасно, в них тепер попереду ціле життя. Але... не виникає душевного пориву вінчати лаврами людей, що їх купили, називати Рятувальниками, прославляти заслуги...
Гм, ось він, недолік спілкування в інтернеті. Не виходить написати так, щоб текст не читався якось цинічно. Тому вибачте, якщо когось ненароком образила.