Dmitro Vovnyanko
Чому садять «патріотів», а не колишніх
На заводі де я командував зміною (в чині майстра), робочі зловлені на крадіжці час від часу волали: «А чого мене за пачку електродів на звільнення! Борисівна оно машинами краде – чому її ніхто не чіпає?»
Це була легенда заводу. Якби проводили турніри з корпоративного крадійства, цеховий бухгалтер Борисівна була б там не останнім членом журі. Весь завод знав, що в обох її дітей – по парі квартир і дач, що їздять вони на дорогих іномарках і при цьому гарно оплачуваних робіт – не мають. Натомість сама Борисівна на роботу їздила трамваєм, одягалася завжди в стилі «і вновь прадалжаєцца бой» та власноруч з заводу не взяла й олівця. Проте крала…
Кожної обіденної перерви ремонтний цех спостерігав таку картину. Зам начальника цеху, майстер одної з ділянок і певний робочий, втрьох вантажили на Камази металобрухт зі складу списаних вузлів. Метал там збирався протягом десятиліття, зв’язуватися з ними ніхто не хотів, ціна копієчна, а головної болі… Допоки за справу не взялася Борисівна.
Кілька років вже згадана трійця розчищала склад металобрухту, Борисівна ж організувала його продаж на «Запоріжсталь», звісно, в обхід заводської каси. Їй Богу, я не знаю з ким і в яких долях вона ділилася, але питань не виникало ні в кого. До речі, робочий який допомагав двом ІТРівцям був не просто робочий – то був рідний брат Борисівни, який маючи за плечима лише технікум, легко заміняв і майстрів, і начальника ділянки. Злі язики стверджували, що при цьому він примудрявся отримувати водночас з/п і ІТРівця, і бригадира. Сестра-бухгалтер творила справжні дива. І жоден, повторюю ЖОДЕН аудит не знаходив ніяких порушень, хоча перевіряли Борисівну на совість.
А ще в цеху якийсь час на другій зміні працювало виробництво дверей, ґрат, парканів та інших потрібних металовиробів. Виробництво було вкрай прибутковим, коли розходи оплачує завод, доходи злітають до небес. Лише один раз охорона поцікавилася, що то за кипуча діяльність у цеху? Зам начальника цеху тоді витяг зі столу пачку заяв без дат, проставив дати і набрав Борисівну, аби зробила те саме в своєму господарстві. Охороні пред’явили документальні підтвердження того, що двері й ґрати за згодою керівництва робочі роблять для себе, а ціна матеріалу і електрики буде вилучена з їхніх з/п. Більше охорона цим питанням не цікавилася.
Коли весь цей міжсобойчик накрився (якимось чином про все довідалися в оточенні гендиректора) начальник цеху був розжалуваний в заступники, а заступник, майстер та працівник відділу постачання були звільнені за статтею. Мало? А справа в тому, що на руках була тільки одна партія металобрухту – та на якій цю компанію попалили. Визначити скільки раніше лівого брухту йшло на Запоріжсталь в потоці брухту легального було дуже-дуже важко.
Саме веселе в цій історії – доля Борисівни. Зразу як стався скандал – вона подала заяву на звільнення за власним бажанням. В процесі розгляду заява перетворилася в наказ про звільнення за скороченням кадрів - і Борисівна отримала ще й значну «відвальну». На біс – за кілька місяців Борисівна знову випірнула на заводі – вже бухгалтером підрядної організації. Ще легше за неї відскіпався її брат – як особа не матвідповідальна, він взагалі не зазнав жодного покарання і так само як раніше заміняв ІТРівців на час відпустки (в т ч - мене).
До чого я це пишу? До того що навіть на рівні бухгалтера зачуханого ремонтного цеху Запорізького заводу крадії і корупціонери свої справи ведуть так, що зловити їх за руку майже нереально. А навіть якщо таке стається – вони мають масу людей, зв’язаних з ними спільними інтересами, які прикриють, захистять та попередять.
Могли керівництво і власники заводу провити волю і посадити всіх винуватців обкрадання підприємства? Звісно могли. Але. Це потребувало б розслідування. Розслідування коштує грошей. За результатами розслідування напевно звільняти довелося б не трьох ІТРівців і бухгалтера, а третину керівництва – всіх хто годувався у Борисівни, був зв’язаний з Борисівною та надавав Борисівні низку послуг непередбачених КЗоТ. Таке тотальне звільнення призвело б до паралічу низки технологічних ланок з одного боку, а з іншого – до того що інші крадії ціну вирішення своїх питань звинтили б утричі (за ризик). Керування виробництвом ускладнилося б суттєво і як наслідок – завод почав би зривати виконання замовлень. Аж до банкрутства. Згадаймо також, що не менше десятка звільнених подали б на завод до суду і заводу довелося б витрачатися ще й на це. Їй Богу – кілера найняти дешевше.
А тепер зважте. Для всіх наявних корупціонерів рівень Борисівни – це курсова робота в інституті. Вони всі починали з чогось подібного. Вони всі регулярно проходять аудит, але не з боку держави, а з боку зграї товаришів, як мріють згризти сусіда і зайняти його місце аби сісти на його потоки. За грати ці люди не потрапляють не тому, що їх ніхто не переслідує, а тому що формально пред’явити їм щось дуже важко. Захищатися вони будуть не самі, їх захищатимуть фахові адвокати, кожен з яких перетрусить весь кримінальний кодекс, але зачепиться до найменшої недоробки слідства аби зруйнувати всю справу.
Твердження «посадити одного – десятеро злякаються» це насправді самоомана. Люди що стають на шлях незаконного збагачення, боятися перестають ще тоді, коли роблять перший крок. Далі – питання лише в ціні. І це справедливо не лише для заводу. За Андропова за грати пішло все керівництво Узбекистану, керівництво Московського та Ленінградського торгів, маса цеховиків та спекулянтів. З часів Сталіна в совку не виносили стільки розстрільних вироків як тоді. І що? Стали менше брати? Менше красти? Цеховики покинули кувати бабло і пішли працювати в колгоспи? Та де там! Навпаки, корупція злетіла до небес, а підпільний бізнес остаточно зрісся з криміналом. Легалізація бізнесу породила розгул бандитизму. Свавілля породило свавілля.
Треба зрозуміти, корупція виникає не з чиєїсь злої волі, а тому що вона стає вигідна, як система прийняття рішень і керування процесами. Систему треба не ламати а заміняти іншою системою – за якої красти стане або неможливо, або небезпечно. Боротьба з корупцією – це не ловля тих хто «коє-гдє у нас парой чесна жить нє хочєт». Це – боротьба з системою яка склалася за совка і шліфувалася всі 24 роки Незалежності. Просто завдати системі удару і чекати що вона запрацює як у теорії, або перебудується сама – наївно. Система залишиться та сама, але стане більш агресивною, ненажерливою і вже загартованою труднощами. Як совкова бюрократія після Андроповських розстрілів.
Чому садять «патріотів» і не садять колишніх? Тому, що «патріот» - це робочий, якого зловили на прохідній з двома пачками електродів у сумці, а колишній – це Борисівна, яку законно фіг на чомусь зловиш. Звинувачення «патріотам» - це чистий кримінал: убивства, незаконне застосування зброї, мародерство, перевищення службових повноважень. Можна сперечатися, чи вони це робили, але сам факт злочину доказу не потребує. А в колишніх – потребує. Треба перебрати тонни документів і з висновками експертів довести, що мало місце не наклеп «доброзичливців», і не дрібна махінація, а таки тяжке порушення закону. Відчуваєте різницю? До цього у «патріота» і у колишнього різні ресурси. Їх захищають різного рівня адвокати. Соррі – але все це по закону. По тому самому, який прийняв парламент, обраний нашим народом. Іншого народу, іншого парламенту і інших законів у мене для вас нема.
Так що, спитаєте ви, може з корупцією тоді і боротися не треба? Відповідь – треба. Але не можна подолати корумповану систему, руками згори донизу корумпованих правоохоронних органів та судів. Це розуміють в Адміністрації президента і в уряді. Минулий рік показав, всі попередні проекти очищення влади зазнали краху. Люстрація прокурорів – фікція. Верховна рада за рік не люструвала ЖОДНОГО суддю. Але ніхто не склав рук. Працює конкурс прокурорів. АП готує судову реформу. Готується до роботи Антикорупційне бюро. Тихою сапою у ВР приймаються потрібні закони. Саме тому, певно, здійнявся цей галас «влада гнобить патріотів, але відпускає колишніх». Пересвідчившись в серйозності намірів влади на прикладі Нової поліції, потрібні люди збагнули що життя міняється і зміни ті не віщують їм нічого гарного. Лишається їм одне з двох. Або – самим взяти під контроль парламент і паралізувати реформи. Або – спровокувати АП на свавілля – і почати таранити його через європейські суди і правозахисні організації.
Керівництво країни робить все правильно. Він будує нову систему. Він готує нові органи слідства і суду. І ще воно оберігає нас від скажено небезпечного наркотику - «публічної крові». Але про це – у наступному дописі.
