Таке враження, що ви сприймаєте тих, хто відписався в цій темі, як якихось бариг. Філіжанка кави для мене не проблема. І запросити в гості людину на пару годин - не проблема. І грошей для себе я не прошу ні у держави, ні особисто у вас. Я попросила лише поділитись загальним досвідом подібної роботи, ви ж побачили лише якусь корисливість. Мене цікавить максимально якісна та систематична робота. Якщо я запрошу одного бійця, познайомлю з нашим зоопарком, то в нього, окрім приємних емоцій так і залишиться враження, що він знадобився лише одній людині і купі наглих коней-котів-собак, розумієте? Я була волонтером і періодично працювала з дітьми-інвалідами безкоштовно, але в їхніх сім'ях так і залишалося відчуття відокремленості від соціуму. Тому я приклала багато зусиль до створення державного гуртку, де методом іппотерапії відбувається фізична реабілітація та соціальна адаптація. Так, я мрію про масштабний проект, про досконалу організацію, щоб постраждалі від війни люди відчували підтримку, пошану та подяку (без пафосних концертів та червоних доріжок). Що в цьому поганого, до чого тут ваші намагання присоромити чи засудити всіх, хто відписався тут? Ви писали, що до вас приїздять хлопці на стайню, чому ви не можете просто розповісти, як проходять ці зустрічі? Що вдається, що має найбільших успіх?
