Литературное -))
Татуся Бо
Дядько Микола не мєстний - він 30 років прожив в селі на Полтавщині, але так і остався прієзжим, хоч і хвацько навчився "льокати" серед місцевих. Але прієзжий і всьо. Він родився десь під курськом, батько його втікав од закона на Донбас, з батьком втекла в териконовий рай і вся родина. Коли Миколі стало 25 він десь там жостко пристромив свою дупу, і от закона уже не збіжав, але шоб не виплачувать бившим подєльнікам, то прямо із зони свалив на Полтавщину там прибився до жінки на 6 років старшої, шо мала одну коротшу ніжку і дуже поганий зір, Маруха. Маруха варила йому борщ і іноді пи*дила штаньми по писку, коли Микола прийнявши на грудь засипав прямо на вигоні. Маруха складала тоді його в возик і тягла в двір де знову била штаньми. Іноді Микола брав лопату чи сапу і йшов на город, звідки на весь куток віщав шо він один хазяїн, а всі вокруг лєдачіє. За шо його недолюблювали і вєчно під*обували:
- Ну шо, Миколо, виспався в буряках?
- Мико, ось на тобі бензопилку, та спиляй трохи щирицю по картоплі.
- Мико, а шо то в тебе ліцо перекосилось? Шо Маруха подушки не в ту сторону перетовкла?!
Іноді Микола начінав ностальжірувать і співав на все горло "вишел в стєпь данєцкую", за шо над ним іздівались малолєтки.
Микола злився, но мовчав. Потому шо які б сусіди не були, але коли згорів у нього сарай і сильно попеклася корова, то мовчки прийшли і побудували новий, і телятко подарили із якого виросла доладня теличка. Тому й мовчав.
В сільську лавку хліб привозять щодня в 11 ранку. Десь з 9 години під лавкою збирається весь актів села, обсудить геополітичні проблеми, посокрушаться над глобальним потєплєнієм, і розказать в кого як огірки посходили. Микола як штик був на тій сходці, бо там було всіхнє пиво і дармові сємочки, та й живе він через дорогу.
А оце днями прийшов Микола, а там візіткаяроша, сіпарадізди, мужики вже розкальонні. А микола візьми і пи*дони:
- А я от шо думаю, хай би вже скорєє прийшла руська армія, бо жить же невозможно...
Ніхто не знає шо в той час за катаклізм проходив в голові Миколи, але слово не горобець, вилетіло, то отхвати. Навкруг всі побіліли і тут встає Остапович (комбайнер-передовик, трижди рекордсмен), а в нього кулаки размєром з голову подростка, у Остаповича голова як лунь, і вуса по самі груди, і говорить він так шо чорти в пеклі трусяться. І от своїм голосом він так каже прямо в Миколу:
- Мико, от прямо січас хай Маруха збере тобі торбу, і їдь нах*й в свою росію, бо як почую твій паскудний брехливий голос, то рот до сраки роздеру! І почулося тіки таке "тух". Мико як кульок з гівном бехнувся в клумбу і зацвів пишним бордовим на півморди.
- Шо, Миколо, наше сало поперек горла стало? - це був голос продавщиці Галини, - тьху яке ти гівно пагане.
Миколі не хватило хліба, случайно. Наступного дня йому не хватило курива, а коли зламався в самого насос, то в сусідів не хватило йому води.
Бо як каже Митрофанівна, умна женщіна, "Воно єслі в голові не хвата, то ніде не хвата".